Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Десна (1967) /
Поеми
Салтикова Дівиця
Упокійниця я... Градислава...
Градислава, дочка Салтика.
Як була молода й нелукава,
залишилась і в смерті така.
Не судіть мене юну, хто хоче,
за ганьбу, від якої втекла.
У воді своє тіло дівоче
я втопити свідома була.
Через ту свою власну провину
вже нового не бачила дня.
Жеребцю я задерлась на спину,
до води скерувала коня.
Ще в дитинстві я втратила неньку,
тільки батько мене і кохав.
Сиротою мене він маленьку
ні на мить від себе не пускав.
І не мислив, щоб ще оженитись,
сам і виростив, наче той мак.
Ніби й княжив, а сам мав трудитись,
бо не зайвий землі в нього гак.
Трохи лісу на захід від лугу
та Десни прибережний наділ.
І людей, що були за прислугу,
двох не треба було йому сіл.
Та князі у найтяжчу годину
рахувалися з ним... Не хвалько!
Навіть підлий, як овід у спину,
і найближчий з сусідів Сенько.
Ну а я набиралася сили.
Як дорогою десь собі йшла,
"Це дочка Салтика" говорили...
Я пишалася цим. І росла.
Ось і дні, що торкались до тіла,
залишали сліди своїх зваб.
По-дорослому я зрозуміла,
що віддатися мужу змогла б.
Не судіть мою, людоньки, вперту
проти інших дівочу цноту.
Залицялися хлопці відверто -
не зважала на їх правоту.
Був у серці моєму таємно
середущий тоді син Сенька.
Зустрічалися ми, коли темно,
щоб не бачити гнів Салтика.
Лиш одну зберегла я чесноту,
бо в душі не таїла я зла.
Мала вроду і, як в нагороду,
через неї - у назві села.
Ось на це тільки я і надіюсь,
переймаюся цим і боюсь.
Доки в імені людям я діюсь,
доти з другою смертю борюсь.
Рейдерство
Горить смолоскип, тріскотливе ганчір'я,
горить і душа на смолистому тлі.
Занадто у князя маленьке подвір'я!
Для трьох його соколів обмаль землі!!!
Молився Перуну в самотню хвилину
у хащі Сенько, щоб не бачив ніхто.
Дрібнесенький князь він, а кожному сину
Чернігівське дав би у спадок гніздо.
Війни божество зі своєї посади
себе войовниче тримало в руках.
А значить, не бачило іншої ради,
як зброєю свій забезпечити шлях.
Салтик - найслабіший сусід і не в змозі
озброєний напад звести нанівець.
Тим більше зненацька... Тоді в перемозі
знайдеться й Перуну щось, хай йому грець!
То не сосни шишки гублять -
об щити мечі це туплять.
Не в Десні хрустить десь камінь -
це кістки кричать на зламі.
Розбудили сонце. Сходить...
"Да роса?"- і не знаходить.
Лиш озветься часом грубо
над чиїмось ворон трупом.
Посвист стріл, чий норов - простір,
чути час від часу гострий.
Коні ржуть, хриплять, пітніють -
у крові копита миють.
Добре хоч, що, шансів ради,
луг Сеньку весь задум зрадив.
Звір сполоханий піднявся,
чернь збудив, а з нею й князя.
То ж запеклим вийшов опір...
Навіть діти через отвір,
що в стіні десь або брамі,
у батьків над головами
стріли нишком посилають...
Хоч не часто, а влучають!
Тут нема Сеньку де дітись -
в чистім полі мусить битись.
Із коня свого не злазить:
пхне когось, когось образить.
Лють чи відчай на обличчі
поступатись в бійці двічі.
А Салтик не тямить навіть,
списом б'є чи тілом давить.
Сам усюди прагне встряти,
а в бою - немов заклятий!
Примирив князів за плечі
покривалом часу вечір.
Відступив Сенько на гору...
Табір там розбито скоро.
Став за мурами паркану
і Салтик військовим стапом.
У дозорі варти вахта...
Завтра! Станеться все завтра.
Second hand
Тривожна ніч, тривожна і глибока.
Не хоче місяць тишу веселить.
Залив своє єдине кров'ю око -
стомився вже, а все-таки не спить.
Летить стріла в Салтикове обійстя,
летить вночі, летить не просто так!
Обрізане на ній військове вістря -
кохання потайний умовний знак.
Тверда рука, рішучі мужні груди
очікують чогось обабіч змін.
Що буде - не довідаються люди:
Десна тече на відстані від стін.
Тривожна ніч, та марна страху склока.
І місяць шкодував, що не п'янів.
Залив своє єдине кров'ю око,
примружувать яке себе не вчив.
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Потайний умовний знак
Градиславу кликав?
- Так...Так...Так...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Чи Сенька середній син
надіслав стрілу їй?
- Він...Він...Він...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Чи прийшов він на коні
і озброєний був?
- Ні...Ні...Ні...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Намір мав продовжить бій
чи віддатись долі?
- Їй...Їй...Їй...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
А вона лишилась з ним
чи кудись поділись?
- В дім...В дім...В дім...
ГМО-перемога
Дрімали в світлиці на лавиці ніч
і сон Салтика.
Цеглинкою світла шарілася піч
і меч Салтика.
Аж ось на порозі рішуча дочка
і гість Салтика.
Ще мить, щоб відважилась ніжна рука
збудить Салтика.
Обіцяно мир за родинний зв'язок
просить Салтика.
Вхопив несподівано меч цей синок
і б'є Салтика!
Кричить у відчинений навстіж прохід:
- Не-ма-а Салтика!
Вбивають у відповідь біля воріт
людей Салтика.
Не тямить від збудження ворог себе
на смерть Салтика.
Оговтався згодом - цікавить: - А де
дочка Салтика?
Запитай у смерті, хто ти?
Може, ти - її носій?
Сам, напевно, дуже гордий,
що вчинив такий розбій.
Тлінь була тобі за раду,
і нема тобі ім'я.
Ти обрав підступну зраду.
Отже, смерть тобі сім'я.
Будеш вже її ти роду,
доки є сама вона.
Самогубства через воду
на тобі лежить вина.
Дівиця
А ще у Десни - симпатична сестриця.
І досі водойма ця. Назва - Дівиця.
Не хоче старіти! Живе, веселиться,
бо чиста в водоймі цій, мабуть, водиця.
23.09.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Салтикова Дівиця
І не м'ята, і не клята
Градислава
СповідьУпокійниця я... Градислава...
Градислава, дочка Салтика.
Як була молода й нелукава,
залишилась і в смерті така.
Не судіть мене юну, хто хоче,
за ганьбу, від якої втекла.
У воді своє тіло дівоче
я втопити свідома була.
Через ту свою власну провину
вже нового не бачила дня.
Жеребцю я задерлась на спину,
до води скерувала коня.
Ще в дитинстві я втратила неньку,
тільки батько мене і кохав.
Сиротою мене він маленьку
ні на мить від себе не пускав.
І не мислив, щоб ще оженитись,
сам і виростив, наче той мак.
Ніби й княжив, а сам мав трудитись,
бо не зайвий землі в нього гак.
Трохи лісу на захід від лугу
та Десни прибережний наділ.
І людей, що були за прислугу,
двох не треба було йому сіл.
Та князі у найтяжчу годину
рахувалися з ним... Не хвалько!
Навіть підлий, як овід у спину,
і найближчий з сусідів Сенько.
Ну а я набиралася сили.
Як дорогою десь собі йшла,
"Це дочка Салтика" говорили...
Я пишалася цим. І росла.
Ось і дні, що торкались до тіла,
залишали сліди своїх зваб.
По-дорослому я зрозуміла,
що віддатися мужу змогла б.
Не судіть мою, людоньки, вперту
проти інших дівочу цноту.
Залицялися хлопці відверто -
не зважала на їх правоту.
Був у серці моєму таємно
середущий тоді син Сенька.
Зустрічалися ми, коли темно,
щоб не бачити гнів Салтика.
Лиш одну зберегла я чесноту,
бо в душі не таїла я зла.
Мала вроду і, як в нагороду,
через неї - у назві села.
Ось на це тільки я і надіюсь,
переймаюся цим і боюсь.
Доки в імені людям я діюсь,
доти з другою смертю борюсь.
Рейдерство
Горить смолоскип, тріскотливе ганчір'я,
горить і душа на смолистому тлі.
Занадто у князя маленьке подвір'я!
Для трьох його соколів обмаль землі!!!
Молився Перуну в самотню хвилину
у хащі Сенько, щоб не бачив ніхто.
Дрібнесенький князь він, а кожному сину
Чернігівське дав би у спадок гніздо.
Війни божество зі своєї посади
себе войовниче тримало в руках.
А значить, не бачило іншої ради,
як зброєю свій забезпечити шлях.
Салтик - найслабіший сусід і не в змозі
озброєний напад звести нанівець.
Тим більше зненацька... Тоді в перемозі
знайдеться й Перуну щось, хай йому грець!
То не сосни шишки гублять -
об щити мечі це туплять.
Не в Десні хрустить десь камінь -
це кістки кричать на зламі.
Розбудили сонце. Сходить...
"Да роса?"- і не знаходить.
Лиш озветься часом грубо
над чиїмось ворон трупом.
Посвист стріл, чий норов - простір,
чути час від часу гострий.
Коні ржуть, хриплять, пітніють -
у крові копита миють.
Добре хоч, що, шансів ради,
луг Сеньку весь задум зрадив.
Звір сполоханий піднявся,
чернь збудив, а з нею й князя.
То ж запеклим вийшов опір...
Навіть діти через отвір,
що в стіні десь або брамі,
у батьків над головами
стріли нишком посилають...
Хоч не часто, а влучають!
Тут нема Сеньку де дітись -
в чистім полі мусить битись.
Із коня свого не злазить:
пхне когось, когось образить.
Лють чи відчай на обличчі
поступатись в бійці двічі.
А Салтик не тямить навіть,
списом б'є чи тілом давить.
Сам усюди прагне встряти,
а в бою - немов заклятий!
Примирив князів за плечі
покривалом часу вечір.
Відступив Сенько на гору...
Табір там розбито скоро.
Став за мурами паркану
і Салтик військовим стапом.
У дозорі варти вахта...
Завтра! Станеться все завтра.
Second hand
Тривожна ніч, тривожна і глибока.
Не хоче місяць тишу веселить.
Залив своє єдине кров'ю око -
стомився вже, а все-таки не спить.
Летить стріла в Салтикове обійстя,
летить вночі, летить не просто так!
Обрізане на ній військове вістря -
кохання потайний умовний знак.
Тверда рука, рішучі мужні груди
очікують чогось обабіч змін.
Що буде - не довідаються люди:
Десна тече на відстані від стін.
Тривожна ніч, та марна страху склока.
І місяць шкодував, що не п'янів.
Залив своє єдине кров'ю око,
примружувать яке себе не вчив.
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Потайний умовний знак
Градиславу кликав?
- Так...Так...Так...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Чи Сенька середній син
надіслав стрілу їй?
- Він...Він...Він...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Чи прийшов він на коні
і озброєний був?
- Ні...Ні...Ні...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Намір мав продовжить бій
чи віддатись долі?
- Їй...Їй...Їй...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
А вона лишилась з ним
чи кудись поділись?
- В дім...В дім...В дім...
ГМО-перемога
Дрімали в світлиці на лавиці ніч
і сон Салтика.
Цеглинкою світла шарілася піч
і меч Салтика.
Аж ось на порозі рішуча дочка
і гість Салтика.
Ще мить, щоб відважилась ніжна рука
збудить Салтика.
Обіцяно мир за родинний зв'язок
просить Салтика.
Вхопив несподівано меч цей синок
і б'є Салтика!
Кричить у відчинений навстіж прохід:
- Не-ма-а Салтика!
Вбивають у відповідь біля воріт
людей Салтика.
Не тямить від збудження ворог себе
на смерть Салтика.
Оговтався згодом - цікавить: - А де
дочка Салтика?
Запитай у смерті, хто ти?
Може, ти - її носій?
Сам, напевно, дуже гордий,
що вчинив такий розбій.
Тлінь була тобі за раду,
і нема тобі ім'я.
Ти обрав підступну зраду.
Отже, смерть тобі сім'я.
Будеш вже її ти роду,
доки є сама вона.
Самогубства через воду
на тобі лежить вина.
Дівиця
А ще у Десни - симпатична сестриця.
І досі водойма ця. Назва - Дівиця.
Не хоче старіти! Живе, веселиться,
бо чиста в водоймі цій, мабуть, водиця.
23.09.2010
Створено на основі легенди, яку розповів Олександр Приходько, уроженець села Салтикова Дівиця Куликівського район Чернігівської області. Імена не змінено.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
