Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
2026.09.11
13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
2026.09.11
12:29
Відбувся у природі збій,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
2026.09.11
11:37
Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
2026.09.11
06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
2026.09.10
21:12
Десь відходить моє тепле літо,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
2026.09.10
19:59
Зовсім звичайним ранок видававсь –
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
2026.09.10
15:15
Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Десна (1967) /
Поеми
Салтикова Дівиця
Упокійниця я... Градислава...
Градислава, дочка Салтика.
Як була молода й нелукава,
залишилась і в смерті така.
Не судіть мене юну, хто хоче,
за ганьбу, від якої втекла.
У воді своє тіло дівоче
я втопити свідома була.
Через ту свою власну провину
вже нового не бачила дня.
Жеребцю я задерлась на спину,
до води скерувала коня.
Ще в дитинстві я втратила неньку,
тільки батько мене і кохав.
Сиротою мене він маленьку
ні на мить від себе не пускав.
І не мислив, щоб ще оженитись,
сам і виростив, наче той мак.
Ніби й княжив, а сам мав трудитись,
бо не зайвий землі в нього гак.
Трохи лісу на захід від лугу
та Десни прибережний наділ.
І людей, що були за прислугу,
двох не треба було йому сіл.
Та князі у найтяжчу годину
рахувалися з ним... Не хвалько!
Навіть підлий, як овід у спину,
і найближчий з сусідів Сенько.
Ну а я набиралася сили.
Як дорогою десь собі йшла,
"Це дочка Салтика" говорили...
Я пишалася цим. І росла.
Ось і дні, що торкались до тіла,
залишали сліди своїх зваб.
По-дорослому я зрозуміла,
що віддатися мужу змогла б.
Не судіть мою, людоньки, вперту
проти інших дівочу цноту.
Залицялися хлопці відверто -
не зважала на їх правоту.
Був у серці моєму таємно
середущий тоді син Сенька.
Зустрічалися ми, коли темно,
щоб не бачити гнів Салтика.
Лиш одну зберегла я чесноту,
бо в душі не таїла я зла.
Мала вроду і, як в нагороду,
через неї - у назві села.
Ось на це тільки я і надіюсь,
переймаюся цим і боюсь.
Доки в імені людям я діюсь,
доти з другою смертю борюсь.
Рейдерство
Горить смолоскип, тріскотливе ганчір'я,
горить і душа на смолистому тлі.
Занадто у князя маленьке подвір'я!
Для трьох його соколів обмаль землі!!!
Молився Перуну в самотню хвилину
у хащі Сенько, щоб не бачив ніхто.
Дрібнесенький князь він, а кожному сину
Чернігівське дав би у спадок гніздо.
Війни божество зі своєї посади
себе войовниче тримало в руках.
А значить, не бачило іншої ради,
як зброєю свій забезпечити шлях.
Салтик - найслабіший сусід і не в змозі
озброєний напад звести нанівець.
Тим більше зненацька... Тоді в перемозі
знайдеться й Перуну щось, хай йому грець!
То не сосни шишки гублять -
об щити мечі це туплять.
Не в Десні хрустить десь камінь -
це кістки кричать на зламі.
Розбудили сонце. Сходить...
"Да роса?"- і не знаходить.
Лиш озветься часом грубо
над чиїмось ворон трупом.
Посвист стріл, чий норов - простір,
чути час від часу гострий.
Коні ржуть, хриплять, пітніють -
у крові копита миють.
Добре хоч, що, шансів ради,
луг Сеньку весь задум зрадив.
Звір сполоханий піднявся,
чернь збудив, а з нею й князя.
То ж запеклим вийшов опір...
Навіть діти через отвір,
що в стіні десь або брамі,
у батьків над головами
стріли нишком посилають...
Хоч не часто, а влучають!
Тут нема Сеньку де дітись -
в чистім полі мусить битись.
Із коня свого не злазить:
пхне когось, когось образить.
Лють чи відчай на обличчі
поступатись в бійці двічі.
А Салтик не тямить навіть,
списом б'є чи тілом давить.
Сам усюди прагне встряти,
а в бою - немов заклятий!
Примирив князів за плечі
покривалом часу вечір.
Відступив Сенько на гору...
Табір там розбито скоро.
Став за мурами паркану
і Салтик військовим стапом.
У дозорі варти вахта...
Завтра! Станеться все завтра.
Second hand
Тривожна ніч, тривожна і глибока.
Не хоче місяць тишу веселить.
Залив своє єдине кров'ю око -
стомився вже, а все-таки не спить.
Летить стріла в Салтикове обійстя,
летить вночі, летить не просто так!
Обрізане на ній військове вістря -
кохання потайний умовний знак.
Тверда рука, рішучі мужні груди
очікують чогось обабіч змін.
Що буде - не довідаються люди:
Десна тече на відстані від стін.
Тривожна ніч, та марна страху склока.
І місяць шкодував, що не п'янів.
Залив своє єдине кров'ю око,
примружувать яке себе не вчив.
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Потайний умовний знак
Градиславу кликав?
- Так...Так...Так...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Чи Сенька середній син
надіслав стрілу їй?
- Він...Він...Він...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Чи прийшов він на коні
і озброєний був?
- Ні...Ні...Ні...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Намір мав продовжить бій
чи віддатись долі?
- Їй...Їй...Їй...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
А вона лишилась з ним
чи кудись поділись?
- В дім...В дім...В дім...
ГМО-перемога
Дрімали в світлиці на лавиці ніч
і сон Салтика.
Цеглинкою світла шарілася піч
і меч Салтика.
Аж ось на порозі рішуча дочка
і гість Салтика.
Ще мить, щоб відважилась ніжна рука
збудить Салтика.
Обіцяно мир за родинний зв'язок
просить Салтика.
Вхопив несподівано меч цей синок
і б'є Салтика!
Кричить у відчинений навстіж прохід:
- Не-ма-а Салтика!
Вбивають у відповідь біля воріт
людей Салтика.
Не тямить від збудження ворог себе
на смерть Салтика.
Оговтався згодом - цікавить: - А де
дочка Салтика?
Запитай у смерті, хто ти?
Може, ти - її носій?
Сам, напевно, дуже гордий,
що вчинив такий розбій.
Тлінь була тобі за раду,
і нема тобі ім'я.
Ти обрав підступну зраду.
Отже, смерть тобі сім'я.
Будеш вже її ти роду,
доки є сама вона.
Самогубства через воду
на тобі лежить вина.
Дівиця
А ще у Десни - симпатична сестриця.
І досі водойма ця. Назва - Дівиця.
Не хоче старіти! Живе, веселиться,
бо чиста в водоймі цій, мабуть, водиця.
23.09.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Салтикова Дівиця
І не м'ята, і не клята
Градислава
СповідьУпокійниця я... Градислава...
Градислава, дочка Салтика.
Як була молода й нелукава,
залишилась і в смерті така.
Не судіть мене юну, хто хоче,
за ганьбу, від якої втекла.
У воді своє тіло дівоче
я втопити свідома була.
Через ту свою власну провину
вже нового не бачила дня.
Жеребцю я задерлась на спину,
до води скерувала коня.
Ще в дитинстві я втратила неньку,
тільки батько мене і кохав.
Сиротою мене він маленьку
ні на мить від себе не пускав.
І не мислив, щоб ще оженитись,
сам і виростив, наче той мак.
Ніби й княжив, а сам мав трудитись,
бо не зайвий землі в нього гак.
Трохи лісу на захід від лугу
та Десни прибережний наділ.
І людей, що були за прислугу,
двох не треба було йому сіл.
Та князі у найтяжчу годину
рахувалися з ним... Не хвалько!
Навіть підлий, як овід у спину,
і найближчий з сусідів Сенько.
Ну а я набиралася сили.
Як дорогою десь собі йшла,
"Це дочка Салтика" говорили...
Я пишалася цим. І росла.
Ось і дні, що торкались до тіла,
залишали сліди своїх зваб.
По-дорослому я зрозуміла,
що віддатися мужу змогла б.
Не судіть мою, людоньки, вперту
проти інших дівочу цноту.
Залицялися хлопці відверто -
не зважала на їх правоту.
Був у серці моєму таємно
середущий тоді син Сенька.
Зустрічалися ми, коли темно,
щоб не бачити гнів Салтика.
Лиш одну зберегла я чесноту,
бо в душі не таїла я зла.
Мала вроду і, як в нагороду,
через неї - у назві села.
Ось на це тільки я і надіюсь,
переймаюся цим і боюсь.
Доки в імені людям я діюсь,
доти з другою смертю борюсь.
Рейдерство
Горить смолоскип, тріскотливе ганчір'я,
горить і душа на смолистому тлі.
Занадто у князя маленьке подвір'я!
Для трьох його соколів обмаль землі!!!
Молився Перуну в самотню хвилину
у хащі Сенько, щоб не бачив ніхто.
Дрібнесенький князь він, а кожному сину
Чернігівське дав би у спадок гніздо.
Війни божество зі своєї посади
себе войовниче тримало в руках.
А значить, не бачило іншої ради,
як зброєю свій забезпечити шлях.
Салтик - найслабіший сусід і не в змозі
озброєний напад звести нанівець.
Тим більше зненацька... Тоді в перемозі
знайдеться й Перуну щось, хай йому грець!
То не сосни шишки гублять -
об щити мечі це туплять.
Не в Десні хрустить десь камінь -
це кістки кричать на зламі.
Розбудили сонце. Сходить...
"Да роса?"- і не знаходить.
Лиш озветься часом грубо
над чиїмось ворон трупом.
Посвист стріл, чий норов - простір,
чути час від часу гострий.
Коні ржуть, хриплять, пітніють -
у крові копита миють.
Добре хоч, що, шансів ради,
луг Сеньку весь задум зрадив.
Звір сполоханий піднявся,
чернь збудив, а з нею й князя.
То ж запеклим вийшов опір...
Навіть діти через отвір,
що в стіні десь або брамі,
у батьків над головами
стріли нишком посилають...
Хоч не часто, а влучають!
Тут нема Сеньку де дітись -
в чистім полі мусить битись.
Із коня свого не злазить:
пхне когось, когось образить.
Лють чи відчай на обличчі
поступатись в бійці двічі.
А Салтик не тямить навіть,
списом б'є чи тілом давить.
Сам усюди прагне встряти,
а в бою - немов заклятий!
Примирив князів за плечі
покривалом часу вечір.
Відступив Сенько на гору...
Табір там розбито скоро.
Став за мурами паркану
і Салтик військовим стапом.
У дозорі варти вахта...
Завтра! Станеться все завтра.
Second hand
Тривожна ніч, тривожна і глибока.
Не хоче місяць тишу веселить.
Залив своє єдине кров'ю око -
стомився вже, а все-таки не спить.
Летить стріла в Салтикове обійстя,
летить вночі, летить не просто так!
Обрізане на ній військове вістря -
кохання потайний умовний знак.
Тверда рука, рішучі мужні груди
очікують чогось обабіч змін.
Що буде - не довідаються люди:
Десна тече на відстані від стін.
Тривожна ніч, та марна страху склока.
І місяць шкодував, що не п'янів.
Залив своє єдине кров'ю око,
примружувать яке себе не вчив.
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Потайний умовний знак
Градиславу кликав?
- Так...Так...Так...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Чи Сенька середній син
надіслав стрілу їй?
- Він...Він...Він...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Чи прийшов він на коні
і озброєний був?
- Ні...Ні...Ні...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Намір мав продовжить бій
чи віддатись долі?
- Їй...Їй...Їй...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
А вона лишилась з ним
чи кудись поділись?
- В дім...В дім...В дім...
ГМО-перемога
Дрімали в світлиці на лавиці ніч
і сон Салтика.
Цеглинкою світла шарілася піч
і меч Салтика.
Аж ось на порозі рішуча дочка
і гість Салтика.
Ще мить, щоб відважилась ніжна рука
збудить Салтика.
Обіцяно мир за родинний зв'язок
просить Салтика.
Вхопив несподівано меч цей синок
і б'є Салтика!
Кричить у відчинений навстіж прохід:
- Не-ма-а Салтика!
Вбивають у відповідь біля воріт
людей Салтика.
Не тямить від збудження ворог себе
на смерть Салтика.
Оговтався згодом - цікавить: - А де
дочка Салтика?
Запитай у смерті, хто ти?
Може, ти - її носій?
Сам, напевно, дуже гордий,
що вчинив такий розбій.
Тлінь була тобі за раду,
і нема тобі ім'я.
Ти обрав підступну зраду.
Отже, смерть тобі сім'я.
Будеш вже її ти роду,
доки є сама вона.
Самогубства через воду
на тобі лежить вина.
Дівиця
А ще у Десни - симпатична сестриця.
І досі водойма ця. Назва - Дівиця.
Не хоче старіти! Живе, веселиться,
бо чиста в водоймі цій, мабуть, водиця.
23.09.2010
Створено на основі легенди, яку розповів Олександр Приходько, уроженець села Салтикова Дівиця Куликівського район Чернігівської області. Імена не змінено.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
