ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.05.20
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Десна (1967) /
Поеми
Салтикова Дівиця
Упокійниця я... Градислава...
Градислава, дочка Салтика.
Як була молода й нелукава,
залишилась і в смерті така.
Не судіть мене юну, хто хоче,
за ганьбу, від якої втекла.
У воді своє тіло дівоче
я втопити свідома була.
Через ту свою власну провину
вже нового не бачила дня.
Жеребцю я задерлась на спину,
до води скерувала коня.
Ще в дитинстві я втратила неньку,
тільки батько мене і кохав.
Сиротою мене він маленьку
ні на мить від себе не пускав.
І не мислив, щоб ще оженитись,
сам і виростив, наче той мак.
Ніби й княжив, а сам мав трудитись,
бо не зайвий землі в нього гак.
Трохи лісу на захід від лугу
та Десни прибережний наділ.
І людей, що були за прислугу,
двох не треба було йому сіл.
Та князі у найтяжчу годину
рахувалися з ним... Не хвалько!
Навіть підлий, як овід у спину,
і найближчий з сусідів Сенько.
Ну а я набиралася сили.
Як дорогою десь собі йшла,
"Це дочка Салтика" говорили...
Я пишалася цим. І росла.
Ось і дні, що торкались до тіла,
залишали сліди своїх зваб.
По-дорослому я зрозуміла,
що віддатися мужу змогла б.
Не судіть мою, людоньки, вперту
проти інших дівочу цноту.
Залицялися хлопці відверто -
не зважала на їх правоту.
Був у серці моєму таємно
середущий тоді син Сенька.
Зустрічалися ми, коли темно,
щоб не бачити гнів Салтика.
Лиш одну зберегла я чесноту,
бо в душі не таїла я зла.
Мала вроду і, як в нагороду,
через неї - у назві села.
Ось на це тільки я і надіюсь,
переймаюся цим і боюсь.
Доки в імені людям я діюсь,
доти з другою смертю борюсь.
Рейдерство
Горить смолоскип, тріскотливе ганчір'я,
горить і душа на смолистому тлі.
Занадто у князя маленьке подвір'я!
Для трьох його соколів обмаль землі!!!
Молився Перуну в самотню хвилину
у хащі Сенько, щоб не бачив ніхто.
Дрібнесенький князь він, а кожному сину
Чернігівське дав би у спадок гніздо.
Війни божество зі своєї посади
себе войовниче тримало в руках.
А значить, не бачило іншої ради,
як зброєю свій забезпечити шлях.
Салтик - найслабіший сусід і не в змозі
озброєний напад звести нанівець.
Тим більше зненацька... Тоді в перемозі
знайдеться й Перуну щось, хай йому грець!
То не сосни шишки гублять -
об щити мечі це туплять.
Не в Десні хрустить десь камінь -
це кістки кричать на зламі.
Розбудили сонце. Сходить...
"Да роса?"- і не знаходить.
Лиш озветься часом грубо
над чиїмось ворон трупом.
Посвист стріл, чий норов - простір,
чути час від часу гострий.
Коні ржуть, хриплять, пітніють -
у крові копита миють.
Добре хоч, що, шансів ради,
луг Сеньку весь задум зрадив.
Звір сполоханий піднявся,
чернь збудив, а з нею й князя.
То ж запеклим вийшов опір...
Навіть діти через отвір,
що в стіні десь або брамі,
у батьків над головами
стріли нишком посилають...
Хоч не часто, а влучають!
Тут нема Сеньку де дітись -
в чистім полі мусить битись.
Із коня свого не злазить:
пхне когось, когось образить.
Лють чи відчай на обличчі
поступатись в бійці двічі.
А Салтик не тямить навіть,
списом б'є чи тілом давить.
Сам усюди прагне встряти,
а в бою - немов заклятий!
Примирив князів за плечі
покривалом часу вечір.
Відступив Сенько на гору...
Табір там розбито скоро.
Став за мурами паркану
і Салтик військовим стапом.
У дозорі варти вахта...
Завтра! Станеться все завтра.
Second hand
Тривожна ніч, тривожна і глибока.
Не хоче місяць тишу веселить.
Залив своє єдине кров'ю око -
стомився вже, а все-таки не спить.
Летить стріла в Салтикове обійстя,
летить вночі, летить не просто так!
Обрізане на ній військове вістря -
кохання потайний умовний знак.
Тверда рука, рішучі мужні груди
очікують чогось обабіч змін.
Що буде - не довідаються люди:
Десна тече на відстані від стін.
Тривожна ніч, та марна страху склока.
І місяць шкодував, що не п'янів.
Залив своє єдине кров'ю око,
примружувать яке себе не вчив.
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Потайний умовний знак
Градиславу кликав?
- Так...Так...Так...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Чи Сенька середній син
надіслав стрілу їй?
- Він...Він...Він...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Чи прийшов він на коні
і озброєний був?
- Ні...Ні...Ні...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Намір мав продовжить бій
чи віддатись долі?
- Їй...Їй...Їй...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
А вона лишилась з ним
чи кудись поділись?
- В дім...В дім...В дім...
ГМО-перемога
Дрімали в світлиці на лавиці ніч
і сон Салтика.
Цеглинкою світла шарілася піч
і меч Салтика.
Аж ось на порозі рішуча дочка
і гість Салтика.
Ще мить, щоб відважилась ніжна рука
збудить Салтика.
Обіцяно мир за родинний зв'язок
просить Салтика.
Вхопив несподівано меч цей синок
і б'є Салтика!
Кричить у відчинений навстіж прохід:
- Не-ма-а Салтика!
Вбивають у відповідь біля воріт
людей Салтика.
Не тямить від збудження ворог себе
на смерть Салтика.
Оговтався згодом - цікавить: - А де
дочка Салтика?
Запитай у смерті, хто ти?
Може, ти - її носій?
Сам, напевно, дуже гордий,
що вчинив такий розбій.
Тлінь була тобі за раду,
і нема тобі ім'я.
Ти обрав підступну зраду.
Отже, смерть тобі сім'я.
Будеш вже її ти роду,
доки є сама вона.
Самогубства через воду
на тобі лежить вина.
Дівиця
А ще у Десни - симпатична сестриця.
І досі водойма ця. Назва - Дівиця.
Не хоче старіти! Живе, веселиться,
бо чиста в водоймі цій, мабуть, водиця.
23.09.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Салтикова Дівиця
І не м'ята, і не клята
Градислава
СповідьУпокійниця я... Градислава...
Градислава, дочка Салтика.
Як була молода й нелукава,
залишилась і в смерті така.
Не судіть мене юну, хто хоче,
за ганьбу, від якої втекла.
У воді своє тіло дівоче
я втопити свідома була.
Через ту свою власну провину
вже нового не бачила дня.
Жеребцю я задерлась на спину,
до води скерувала коня.
Ще в дитинстві я втратила неньку,
тільки батько мене і кохав.
Сиротою мене він маленьку
ні на мить від себе не пускав.
І не мислив, щоб ще оженитись,
сам і виростив, наче той мак.
Ніби й княжив, а сам мав трудитись,
бо не зайвий землі в нього гак.
Трохи лісу на захід від лугу
та Десни прибережний наділ.
І людей, що були за прислугу,
двох не треба було йому сіл.
Та князі у найтяжчу годину
рахувалися з ним... Не хвалько!
Навіть підлий, як овід у спину,
і найближчий з сусідів Сенько.
Ну а я набиралася сили.
Як дорогою десь собі йшла,
"Це дочка Салтика" говорили...
Я пишалася цим. І росла.
Ось і дні, що торкались до тіла,
залишали сліди своїх зваб.
По-дорослому я зрозуміла,
що віддатися мужу змогла б.
Не судіть мою, людоньки, вперту
проти інших дівочу цноту.
Залицялися хлопці відверто -
не зважала на їх правоту.
Був у серці моєму таємно
середущий тоді син Сенька.
Зустрічалися ми, коли темно,
щоб не бачити гнів Салтика.
Лиш одну зберегла я чесноту,
бо в душі не таїла я зла.
Мала вроду і, як в нагороду,
через неї - у назві села.
Ось на це тільки я і надіюсь,
переймаюся цим і боюсь.
Доки в імені людям я діюсь,
доти з другою смертю борюсь.
Рейдерство
Горить смолоскип, тріскотливе ганчір'я,
горить і душа на смолистому тлі.
Занадто у князя маленьке подвір'я!
Для трьох його соколів обмаль землі!!!
Молився Перуну в самотню хвилину
у хащі Сенько, щоб не бачив ніхто.
Дрібнесенький князь він, а кожному сину
Чернігівське дав би у спадок гніздо.
Війни божество зі своєї посади
себе войовниче тримало в руках.
А значить, не бачило іншої ради,
як зброєю свій забезпечити шлях.
Салтик - найслабіший сусід і не в змозі
озброєний напад звести нанівець.
Тим більше зненацька... Тоді в перемозі
знайдеться й Перуну щось, хай йому грець!
То не сосни шишки гублять -
об щити мечі це туплять.
Не в Десні хрустить десь камінь -
це кістки кричать на зламі.
Розбудили сонце. Сходить...
"Да роса?"- і не знаходить.
Лиш озветься часом грубо
над чиїмось ворон трупом.
Посвист стріл, чий норов - простір,
чути час від часу гострий.
Коні ржуть, хриплять, пітніють -
у крові копита миють.
Добре хоч, що, шансів ради,
луг Сеньку весь задум зрадив.
Звір сполоханий піднявся,
чернь збудив, а з нею й князя.
То ж запеклим вийшов опір...
Навіть діти через отвір,
що в стіні десь або брамі,
у батьків над головами
стріли нишком посилають...
Хоч не часто, а влучають!
Тут нема Сеньку де дітись -
в чистім полі мусить битись.
Із коня свого не злазить:
пхне когось, когось образить.
Лють чи відчай на обличчі
поступатись в бійці двічі.
А Салтик не тямить навіть,
списом б'є чи тілом давить.
Сам усюди прагне встряти,
а в бою - немов заклятий!
Примирив князів за плечі
покривалом часу вечір.
Відступив Сенько на гору...
Табір там розбито скоро.
Став за мурами паркану
і Салтик військовим стапом.
У дозорі варти вахта...
Завтра! Станеться все завтра.
Second hand
Тривожна ніч, тривожна і глибока.
Не хоче місяць тишу веселить.
Залив своє єдине кров'ю око -
стомився вже, а все-таки не спить.
Летить стріла в Салтикове обійстя,
летить вночі, летить не просто так!
Обрізане на ній військове вістря -
кохання потайний умовний знак.
Тверда рука, рішучі мужні груди
очікують чогось обабіч змін.
Що буде - не довідаються люди:
Десна тече на відстані від стін.
Тривожна ніч, та марна страху склока.
І місяць шкодував, що не п'янів.
Залив своє єдине кров'ю око,
примружувать яке себе не вчив.
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Потайний умовний знак
Градиславу кликав?
- Так...Так...Так...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Чи Сенька середній син
надіслав стрілу їй?
- Він...Він...Він...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Чи прийшов він на коні
і озброєний був?
- Ні...Ні...Ні...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
Намір мав продовжить бій
чи віддатись долі?
- Їй...Їй...Їй...
- Десно!Десно!
Кажеш чесно?
А вона лишилась з ним
чи кудись поділись?
- В дім...В дім...В дім...
ГМО-перемога
Дрімали в світлиці на лавиці ніч
і сон Салтика.
Цеглинкою світла шарілася піч
і меч Салтика.
Аж ось на порозі рішуча дочка
і гість Салтика.
Ще мить, щоб відважилась ніжна рука
збудить Салтика.
Обіцяно мир за родинний зв'язок
просить Салтика.
Вхопив несподівано меч цей синок
і б'є Салтика!
Кричить у відчинений навстіж прохід:
- Не-ма-а Салтика!
Вбивають у відповідь біля воріт
людей Салтика.
Не тямить від збудження ворог себе
на смерть Салтика.
Оговтався згодом - цікавить: - А де
дочка Салтика?
Запитай у смерті, хто ти?
Може, ти - її носій?
Сам, напевно, дуже гордий,
що вчинив такий розбій.
Тлінь була тобі за раду,
і нема тобі ім'я.
Ти обрав підступну зраду.
Отже, смерть тобі сім'я.
Будеш вже її ти роду,
доки є сама вона.
Самогубства через воду
на тобі лежить вина.
Дівиця
А ще у Десни - симпатична сестриця.
І досі водойма ця. Назва - Дівиця.
Не хоче старіти! Живе, веселиться,
бо чиста в водоймі цій, мабуть, водиця.
23.09.2010
Створено на основі легенди, яку розповів Олександр Приходько, уроженець села Салтикова Дівиця Куликівського район Чернігівської області. Імена не змінено.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію