Вправно написано, думаю Олександрові сподобається.
Куме, наливайте...

Дякую за перегук. Юрій не помилився.
Можна сказати, що я його зрозумів правильно, починаючи з першого рядка.
Мій ЛГ не дуже багато впер у цю державу. Військова пенсія знайшла свого кавалера, коли йому ледве виповнилось 38 років. В цьому році знайшла і наступна – теж не в тому віці, якого жахається молодь, а знову пільгова. І непогана. Живи, радій. Відмовся від першої, перейди на другу. Начебто все в порядку. Але збагатіти неможливо, хоча поки що не доводиться бігати позичати гроші по сусідам, конче необхідні для задоволення нагальних потреб сучасного пенсіонера. І спокою немає, хоча це в деякій мірі тішить, бо на роботі мене поважають, і вона та ж сама – у своєрідному курені - в кабінеті з власним міським номером. І молодь є, на плечі якої можна спертись. Якщо не видряпатись.
І про білі штани цікава алегорія. Мені пригадався Остап Бендер.
А віршовий вірша мені тонко нагадав той, яким створені рядки, які я запам’ятав ще зі школи. Ним віршував і М.Рильський. Тоді я ще не знав, що це шестистопний хорей.
«Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведеш до поля,
Я піду — і, може, більше не прийду.»

Мені приємні обидві згадки.
Ще раз дякую. А у своєму вірші я бачу те, що могло бути кращим. Може, передчасно я збираюсь з баштану?