ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2023.02.05 15:26
А було так…Якраз зібрав нас всіх –
І шляхту, і магнатів князь у Ліді
На сейм. Під час одного із засідань
Примчав гонець, ледь не валився з ніг
І вісткою весь сейм наш сполошив,
Мовляв, орда страшна на Ліду пхає,
Вже скоро й тут, напевно, бути має.

Ірина Вірна
2023.02.05 12:04
І. У нічному небі згасали зірки. Падали. Одна з них упала прямо до її рук. Це померла мати. Вона, Галина, тримала зірку в долонях і відчувала, як усе горе втрати близької людини повільно перетікає у кришталеву порожнечу, заповнюючи ядучою отрутою. Нарешт

Володимир Каразуб
2023.02.05 10:12
Наше місто, поглянь, в обладунках зими,
Подалі від сонця, закуте в края туманів
Оточене хмарами стиглими до землі
Що струшують душу над містом, — летять над нами.

Вони промовляють до нас німотою снігів:
- Це ангели тут пролітають по небу і пір'я,

Володимир Каразуб
2023.02.05 10:11
В облозі смутку вечір догорить,
І сон торкне в пустій кімнаті травня
Холодні струни місяця. Заснуть
Птахи і ті, що слухали птахів
Під клавіші класичного зітхання.
Згадаєш врешті солілоквій: "За-
Снути, вмерти. Спати. Може й снити,"
Щоб зупинити

Тетяна Левицька
2023.02.05 09:02
Сяйво моє рожеве,
Трепет у кожнім слові,
Все, що було до тебе —
Крапля в морі любові.

Де б не блукала завше —
Тану в очах бездонних.
Квітне кохання наше —

Ніна Виноградська
2023.02.05 08:50
Повернулись воїни з полону,
На коліна впали на землі
І цілують мовчки, мов ікону,
У долонях грудочки малі…

Яблуко в руці тримає воїн,
Бажаний і довгожданий плід.
Бо пів року був у неспокої

Микола Соболь
2023.02.05 06:26
Від слів уже втомився записник,
але й без слова, як людина тужить,
любов йому відома і байдужість,
до вічних правок поетичних звик
і знає після крапки у кінці
десь на глухих теренах інтернету
шукає хтось бальзамові куплети,
що залікують зранені руб

Ярослав Чорногуз
2023.02.04 23:07
Кохана де ти? Я сумую,
Не можу, ні, без тебе я.
Усе життя минає всує,
Душа сама вже не своя.

Лише печаль всього вгортає,
Оповиває аж до ніг.
В лещата болю і одчаю

Ніна Виноградська
2023.02.04 19:55
Лютневий день, укутаний снігами,
Наскрізь пробитий пострілами куль,
Ракет і «градів». Ці смертельні гами
Щодня тут чує захисник, патруль.

Перелітає і недолітає
Убивча сила. Скільки ворогів
Ідуть на нас від краю і до краю!

Іван Потьомкін
2023.02.04 19:54
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Баха далі слухали удвох –
Прелюдію і фугу, і ще хоральних п’ять прелюдій...
Здава

Ніна Виноградська
2023.02.04 19:53
На частини рвуть мою державу
Інородці, люті вороги.
Убивають в ній добро і славу,
Втягують нас у свої борги.

Обкрадають сидячи у владі,
Забирають хліб в захисника.
Це у них при цій страшній армаді

Ніна Виноградська
2023.02.04 19:51
Засмучений день у лютневім світанні
Блукає марою по згарищах хат.
Будинків немає, лиш подихи ранні
Тоненького диму. Гіркий аромат.

Народ під землею! В зимовому часі
Ховається люд од страшної війни.
Та чує, як скрізь вибухають фугаси,

Віктор Кучерук
2023.02.04 17:33
Сніжинки сіються нечутно,
Мов неозвучені думки
Про швидкоплинні й незабутні
Моєї юності роки.
Дрібні й легенькі, як пушинки,
І незраховані завжди, -
Вони припудрюють стежинки
Та замасковують сліди.

Хельґі Йогансен
2023.02.04 15:52
Зима приходить в дім,
В життя і у вірші.
А я щось не збагну, чому настільки сумно.
Невже немає мрій
В засніженій душі?
Та підла заметіль тепла їй не пропустить.

Нема вогню в зірках.

Володимир Каразуб
2023.02.04 14:59
Вона завжди вдивлялася так,
Неначе знала, що зовсім скоро,
Усе скінчиться: на її вустах
З'являлася усмішка умиротворення.
Коли ж до ніг підступала зима,
Як комір біла її сорочки,
Вона бувала завжди сумна,
І сум спихала на хворий жовчний.

Нічия Муза
2023.02.04 11:58
Ні, не зайве іноді довести
ворогу і другу у собі,
що не додає вендета честі
діячу у марній боротьбі.

Ну, буває – у душі ми діти...
Згідно філософії людей,
ми усі є жертвами ідей...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Максим Розумний. Багрянолиці
Образ твору Заручений з бджолою

Максим Розумний. Багрянолиці: Поезії. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2009.–136 с.
Молоді багрянолиці
на заріз ведуть телицю

Один з яскравих київських поетів-дев’яностиків Максим Розумний займається наукою, політикою, державним будівництвом, у творчому доробку близько 100 наукових публікацій з гуманітарних і суспільнознавчих питань.
Збірку, про яку мова, складено з чотирьох розділів (автор називає їх книгами): «Мандрівні легіони», «Сад бажань», «Містерії», «Речення», до яких увійшли вірші, написані у різні роки. Пошук інших емоцій, іншої естетики, переможне потрясіння оновлення, індивідуальний поворот до справжності та пропозиція нової культурної перспективи – показова симптоматика покоління, що вибухнуло після зламу радянської системи.
М. Розумний не ідеалізує життя, він його аналізує. У погляді науковця-прагматика, котрий бачить недовершеність і недосконалість Божого творіння – людини, парадоксально поєднані ірраціональність мислення із логікою, що межує з інтуїцією. Це своєрідна філософія буття сучасного покоління, яке не погоджується з наявним наповненням свого життя і прагне ідеального, хоча відчуває, що даремно. Для цього покоління, і для автора, існує тільки суб’єктивний досвід, як єдина можлива реальність, що має цінність.
У поетичній творчості М. Розумного відчувається науковець: знання і правда у прямому стосунку до реального існування превалють над усім, що тому мало би передувати. Відтак, поетичні візії на кшталт: руїна, калина, країна, мова солов’їна і решта всіма улюблених, але забембаних до непристойності образів та метафор, у М. Розумного нема і бути не може, адже формально-логічний момент його поетичного дослідження доступний лише посвяченим, котрі вивищуються над соціальною природою етики й моралі.
Поет сповідує езотеричну ієрархію цінностей. Приховані й таємні знання, що накопичені українським народом упродовж віків, автор використовує як принцип пізнання насамперед самого себе, а відтак пояснення таїнств навколишнього світу. Не випадково один із розділів збірки називається «Містерії», а цикли поезій («Веснянки», «Буддизм у Києві», «Очікування Ольги») сягають первісних магічних обрядів, повязаних із таємними культами страждання, смерті, відродження. Тут панує стихія балаганного свята, яке наслідує язичницькі обрядові традиції з характерними рисами зниження та профанації сакральних ритуалів, фамільярності та грубуватої непристойності.
З дзвіниці блазень голосно повчав:
кожен має свій кінець,
є мотузка, є свинець,
любка є і пива кварта,
доля наша дулі варта (підкреслення моє – Т. Д.)
Відповідно лексика М. Розумного деколи прагматична до банальності, (кранти, стопка, привокзальна чайна, зім’ятий долар, не кльово, аеробіка-еротика, життя велике, як батон). Навіть жорсткі зіткнення голосних, котрі не властиві українській мові, ( пливУ У молоці // У біломУ У мороці) підкреслюють самодостатню образну систему, яку вибудовує автор.
Окремі вірші («Рахманський великдень», «Ольга», «Купала», «Київ», «Слово Саваота», «День Перуна») – це маленькі вистави, де панує дух повернення до язичницьких містерій, коли між людиною і природою нічого і нікого не було, тобто людство, пройшовши крізь цивілізаційне пекло, не має іншого шляху, як вернутися «на круги своя»: «Пора збирати блекоту // і смакувати гіркоту (...) Майданом править зграя бісенят, // блискучі очі, кручені хвости». Звідси сталі настрої безнадії, втрат і непоправних вчинків: «і висихають очі // як всихають ріки // і в жерло Сонця боляче дивиться, // і багряніють лиця (...) І знов у панцирі закута наша совість, // і кам’яніють щелепи натомість». Мотив великої самотності – один із головних у збірці: «Нема нічого, // тільки світ і я» – декларує поет.
Апокаліпсис, що гряде, у віршах М. Розумного звучить постійно. Поет передчуває кінечність світу і покірно погоджується з цим: «благословенна будь-яка кінечність». Приваблює філософічність і пророчість поетичних рядків Максима Розумного: « Гірке на смак життя однаково лишається життям (...) Влучила ще одна блискавка, // Якщо зупинюся, то стану розчахнутим деревом (...) Знов день, // але це буде тільки завтра».




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-10-06 12:55:30
Переглядів сторінки твору 1806
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.12.20 19:54
Автор у цю хвилину відсутній