Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – такі джерела,
що не напувають, а біжать
думками мелодійних а капела,
розмиваючи тиху благодать
западин лагідного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
що не напувають, а біжать
думками мелодійних а капела,
розмиваючи тиху благодать
западин лагідного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Максим Розумний. Багрянолиці
Заручений з бджолою
Максим Розумний. Багрянолиці: Поезії. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2009.–136 с.
Молоді багрянолиці
на заріз ведуть телицю
Один з яскравих київських поетів-дев’яностиків Максим Розумний займається наукою, політикою, державним будівництвом, у творчому доробку близько 100 наукових публікацій з гуманітарних і суспільнознавчих питань.
Збірку, про яку мова, складено з чотирьох розділів (автор називає їх книгами): «Мандрівні легіони», «Сад бажань», «Містерії», «Речення», до яких увійшли вірші, написані у різні роки. Пошук інших емоцій, іншої естетики, переможне потрясіння оновлення, індивідуальний поворот до справжності та пропозиція нової культурної перспективи – показова симптоматика покоління, що вибухнуло після зламу радянської системи.
М. Розумний не ідеалізує життя, він його аналізує. У погляді науковця-прагматика, котрий бачить недовершеність і недосконалість Божого творіння – людини, парадоксально поєднані ірраціональність мислення із логікою, що межує з інтуїцією. Це своєрідна філософія буття сучасного покоління, яке не погоджується з наявним наповненням свого життя і прагне ідеального, хоча відчуває, що даремно. Для цього покоління, і для автора, існує тільки суб’єктивний досвід, як єдина можлива реальність, що має цінність.
У поетичній творчості М. Розумного відчувається науковець: знання і правда у прямому стосунку до реального існування превалють над усім, що тому мало би передувати. Відтак, поетичні візії на кшталт: руїна, калина, країна, мова солов’їна і решта всіма улюблених, але забембаних до непристойності образів та метафор, у М. Розумного нема і бути не може, адже формально-логічний момент його поетичного дослідження доступний лише посвяченим, котрі вивищуються над соціальною природою етики й моралі.
Поет сповідує езотеричну ієрархію цінностей. Приховані й таємні знання, що накопичені українським народом упродовж віків, автор використовує як принцип пізнання насамперед самого себе, а відтак пояснення таїнств навколишнього світу. Не випадково один із розділів збірки називається «Містерії», а цикли поезій («Веснянки», «Буддизм у Києві», «Очікування Ольги») сягають первісних магічних обрядів, повязаних із таємними культами страждання, смерті, відродження. Тут панує стихія балаганного свята, яке наслідує язичницькі обрядові традиції з характерними рисами зниження та профанації сакральних ритуалів, фамільярності та грубуватої непристойності.
З дзвіниці блазень голосно повчав:
кожен має свій кінець,
є мотузка, є свинець,
любка є і пива кварта,
доля наша дулі варта (підкреслення моє – Т. Д.)
Відповідно лексика М. Розумного деколи прагматична до банальності, (кранти, стопка, привокзальна чайна, зім’ятий долар, не кльово, аеробіка-еротика, життя велике, як батон). Навіть жорсткі зіткнення голосних, котрі не властиві українській мові, ( пливУ У молоці // У біломУ У мороці) підкреслюють самодостатню образну систему, яку вибудовує автор.
Окремі вірші («Рахманський великдень», «Ольга», «Купала», «Київ», «Слово Саваота», «День Перуна») – це маленькі вистави, де панує дух повернення до язичницьких містерій, коли між людиною і природою нічого і нікого не було, тобто людство, пройшовши крізь цивілізаційне пекло, не має іншого шляху, як вернутися «на круги своя»: «Пора збирати блекоту // і смакувати гіркоту (...) Майданом править зграя бісенят, // блискучі очі, кручені хвости». Звідси сталі настрої безнадії, втрат і непоправних вчинків: «і висихають очі // як всихають ріки // і в жерло Сонця боляче дивиться, // і багряніють лиця (...) І знов у панцирі закута наша совість, // і кам’яніють щелепи натомість». Мотив великої самотності – один із головних у збірці: «Нема нічого, // тільки світ і я» – декларує поет.
Апокаліпсис, що гряде, у віршах М. Розумного звучить постійно. Поет передчуває кінечність світу і покірно погоджується з цим: «благословенна будь-яка кінечність». Приваблює філософічність і пророчість поетичних рядків Максима Розумного: « Гірке на смак життя однаково лишається життям (...) Влучила ще одна блискавка, // Якщо зупинюся, то стану розчахнутим деревом (...) Знов день, // але це буде тільки завтра».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Максим Розумний. Багрянолиці
Заручений з бджолою Максим Розумний. Багрянолиці: Поезії. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2009.–136 с.
Молоді багрянолиці
на заріз ведуть телицю
Один з яскравих київських поетів-дев’яностиків Максим Розумний займається наукою, політикою, державним будівництвом, у творчому доробку близько 100 наукових публікацій з гуманітарних і суспільнознавчих питань.
Збірку, про яку мова, складено з чотирьох розділів (автор називає їх книгами): «Мандрівні легіони», «Сад бажань», «Містерії», «Речення», до яких увійшли вірші, написані у різні роки. Пошук інших емоцій, іншої естетики, переможне потрясіння оновлення, індивідуальний поворот до справжності та пропозиція нової культурної перспективи – показова симптоматика покоління, що вибухнуло після зламу радянської системи.
М. Розумний не ідеалізує життя, він його аналізує. У погляді науковця-прагматика, котрий бачить недовершеність і недосконалість Божого творіння – людини, парадоксально поєднані ірраціональність мислення із логікою, що межує з інтуїцією. Це своєрідна філософія буття сучасного покоління, яке не погоджується з наявним наповненням свого життя і прагне ідеального, хоча відчуває, що даремно. Для цього покоління, і для автора, існує тільки суб’єктивний досвід, як єдина можлива реальність, що має цінність.
У поетичній творчості М. Розумного відчувається науковець: знання і правда у прямому стосунку до реального існування превалють над усім, що тому мало би передувати. Відтак, поетичні візії на кшталт: руїна, калина, країна, мова солов’їна і решта всіма улюблених, але забембаних до непристойності образів та метафор, у М. Розумного нема і бути не може, адже формально-логічний момент його поетичного дослідження доступний лише посвяченим, котрі вивищуються над соціальною природою етики й моралі.
Поет сповідує езотеричну ієрархію цінностей. Приховані й таємні знання, що накопичені українським народом упродовж віків, автор використовує як принцип пізнання насамперед самого себе, а відтак пояснення таїнств навколишнього світу. Не випадково один із розділів збірки називається «Містерії», а цикли поезій («Веснянки», «Буддизм у Києві», «Очікування Ольги») сягають первісних магічних обрядів, повязаних із таємними культами страждання, смерті, відродження. Тут панує стихія балаганного свята, яке наслідує язичницькі обрядові традиції з характерними рисами зниження та профанації сакральних ритуалів, фамільярності та грубуватої непристойності.
З дзвіниці блазень голосно повчав:
кожен має свій кінець,
є мотузка, є свинець,
любка є і пива кварта,
доля наша дулі варта (підкреслення моє – Т. Д.)
Відповідно лексика М. Розумного деколи прагматична до банальності, (кранти, стопка, привокзальна чайна, зім’ятий долар, не кльово, аеробіка-еротика, життя велике, як батон). Навіть жорсткі зіткнення голосних, котрі не властиві українській мові, ( пливУ У молоці // У біломУ У мороці) підкреслюють самодостатню образну систему, яку вибудовує автор.
Окремі вірші («Рахманський великдень», «Ольга», «Купала», «Київ», «Слово Саваота», «День Перуна») – це маленькі вистави, де панує дух повернення до язичницьких містерій, коли між людиною і природою нічого і нікого не було, тобто людство, пройшовши крізь цивілізаційне пекло, не має іншого шляху, як вернутися «на круги своя»: «Пора збирати блекоту // і смакувати гіркоту (...) Майданом править зграя бісенят, // блискучі очі, кручені хвости». Звідси сталі настрої безнадії, втрат і непоправних вчинків: «і висихають очі // як всихають ріки // і в жерло Сонця боляче дивиться, // і багряніють лиця (...) І знов у панцирі закута наша совість, // і кам’яніють щелепи натомість». Мотив великої самотності – один із головних у збірці: «Нема нічого, // тільки світ і я» – декларує поет.
Апокаліпсис, що гряде, у віршах М. Розумного звучить постійно. Поет передчуває кінечність світу і покірно погоджується з цим: «благословенна будь-яка кінечність». Приваблює філософічність і пророчість поетичних рядків Максима Розумного: « Гірке на смак життя однаково лишається життям (...) Влучила ще одна блискавка, // Якщо зупинюся, то стану розчахнутим деревом (...) Знов день, // але це буде тільки завтра».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
