ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2025.04.05 22:27
Нехай біснуються, а я люблю —
переплелися душами й тілами
до божевілля, присмаку жалю.
Обоє сунем голови в петлю
і за життя чіпляємось губами.

Ніколи не косила лободу,
та цього разу, як лихий попутав.

Борис Костиря
2025.04.05 21:52
Колишнє життя, як Атлантида,
потонуло на дні океану.
Чи існувало воно насправді?
Чи не було воно маренням?
Колишнє життя стало
материком, який пішов
під воду чи розчинився
у кислоті забуття.

Іван Потьомкін
2025.04.05 20:00
Не бузувір я, хоч і не в жодній вірі.
Хрещений ( як і заведено було в моєму роді).
Сам, без помочі дяка (батька хрещеного, до речі),
По-церковнослов’янськи одспівував померлу бабу Ганну.
Заворожений, стояв перед ворітьми на кладовище,
Як реквієм невт

Віктор Кучерук
2025.04.05 11:42
Розпізнаю війни запеклість
І лють, і злість її щодня, –
Іще засмучує далекість
І душу точить незнання.
Я так давно тебе не бачив,
Через появу в нас біди,
Що знемагаю без побачень,
Як степ улітку без води.

Віктор Насипаний
2025.04.05 07:02
В село якось примчав дорослий внук
До свого діда врешті в гості:
- Авто я маю, хату, ноутбук.
Мене шанують на роботі.

І непогана, звісно, зарплатня.
Я, діду, програміст хороший.
До долара прив’язана вона.

Микола Соболь
2025.04.05 06:55
Осяде пил на убиті тіла,
понівечені жили доріг,
моя любове, аби ж ти могла,
врятувати в ту мить Кривий Ріг,
ще кров гаряча стікає з чола,
лежать дітки убиті, поглянь,
моя любове, аби ж ти могла…
я б віддав тебе всю без вагань.

Хельґі Йогансен
2025.04.05 00:14
— Добрий ранок, кохана! Як спалось?
— Жартівник! Це вже майже обід.
Таки справді без чогось дванадцять,
Лиш спросоння не видно мені.
На столі пахне тепла ще кава,
Сонце сяє грайливо в вікні.
Ти усміхнена, ніжна і гарна,
Наче Еос, мов цвіт навесні.

Борис Костиря
2025.04.04 21:50
Ця синиця вміщає в собі
цілий Всесвіт.
Синиця вміщає в собі
голку Кощія.
Так велике ховається
у малому.
Зруйнуєш малий Всесвіт,
розвалиться великий.

Борис Костиря
2025.04.04 21:45
Руйнується немічне тіло, мов замок.
Руйнується плоть, як уламки сторіч.
Руйнується те, що виходить із рамок,
Немовби відлуння лихих протиріч.

І те, що цвіло, переходить в занепад.
А те, що буяло, упало в труху.
І нас поглинає ненависті невід

Тетяна Левицька
2025.04.04 21:17
Нестерпілось, незлюбилось,
навіть уві сні...
Ніч заквецяла чорнилом
зорі чарівні.
Вітер хмари поганяє
пружним батогом...
Сніг пухнастим горностаєм
стелиться кругом.

Ігор Терен
2025.04.04 21:16
І
Ніколи кажуть не кажи, – ніколи.
Не має сенсу парадигма ця,
немає ні початку, ні кінця
абсурду, що вертається по колу
сансарою во ім’я гаманця.
Америка «кришує» Україну
як рекетир і поки тліє край,

Іван Потьомкін
2025.04.04 19:13
«Чому розладналися твої заручини з Томом?» «Бачиш, він обдурив мене: казав, що є фахівцем з печінки й нирок,а насправді працює в м’ясній лавці». 2 «Чому ти не відповіла на мій лист?» «Я не отримала його. З іншого боку, мені не подобається, що в ньому

Ольга Олеандра
2025.04.04 12:06
В міцних обіймах прохолоди
Після тягучого дощу
Хвилюються Дніпрові води
Розходяться Дніпрові води
По змоченому згарищу.
Віки прокочуються ними
І чайки звично ґелґотять
Середньовічні довгі зими

Микола Соболь
2025.04.04 10:50
Хай квітень нас розсудить і мине.
Впаде на землю квітом абрикоси.
За все, що не збулось, пробач мене
і за холодні, світанкові роси.
Переродись у дрібочку тепла,
почуй, як вітер небозвід колише,
коли сльоза по шибі потекла,
хай не карає спогадами бі

Козак Дума
2025.04.04 09:25
Гаптується часом верета вінчальна,
вкриває гілля білий квіт,
та вітер навіює присмак печалі
і линуть думки у політ,
а цвіт опадає із віт…

Доносить віола безмірності звуки,
лунає прийдешнього суть –

Юрій Гундарєв
2025.04.04 09:16
квітня - День народження видатної американської співачки українського походження.
До речі, зверніть увагу, як римуються: Квітень і Квітка…


Українка Квітослава Цісик народилася і все життя прожила у США. Батько, скрипаль родом зі Львова, називав її К
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Максим Розумний. Багрянолиці
Образ твору Заручений з бджолою

Максим Розумний. Багрянолиці: Поезії. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2009.–136 с.
Молоді багрянолиці
на заріз ведуть телицю

Один з яскравих київських поетів-дев’яностиків Максим Розумний займається наукою, політикою, державним будівництвом, у творчому доробку близько 100 наукових публікацій з гуманітарних і суспільнознавчих питань.
Збірку, про яку мова, складено з чотирьох розділів (автор називає їх книгами): «Мандрівні легіони», «Сад бажань», «Містерії», «Речення», до яких увійшли вірші, написані у різні роки. Пошук інших емоцій, іншої естетики, переможне потрясіння оновлення, індивідуальний поворот до справжності та пропозиція нової культурної перспективи – показова симптоматика покоління, що вибухнуло після зламу радянської системи.
М. Розумний не ідеалізує життя, він його аналізує. У погляді науковця-прагматика, котрий бачить недовершеність і недосконалість Божого творіння – людини, парадоксально поєднані ірраціональність мислення із логікою, що межує з інтуїцією. Це своєрідна філософія буття сучасного покоління, яке не погоджується з наявним наповненням свого життя і прагне ідеального, хоча відчуває, що даремно. Для цього покоління, і для автора, існує тільки суб’єктивний досвід, як єдина можлива реальність, що має цінність.
У поетичній творчості М. Розумного відчувається науковець: знання і правда у прямому стосунку до реального існування превалють над усім, що тому мало би передувати. Відтак, поетичні візії на кшталт: руїна, калина, країна, мова солов’їна і решта всіма улюблених, але забембаних до непристойності образів та метафор, у М. Розумного нема і бути не може, адже формально-логічний момент його поетичного дослідження доступний лише посвяченим, котрі вивищуються над соціальною природою етики й моралі.
Поет сповідує езотеричну ієрархію цінностей. Приховані й таємні знання, що накопичені українським народом упродовж віків, автор використовує як принцип пізнання насамперед самого себе, а відтак пояснення таїнств навколишнього світу. Не випадково один із розділів збірки називається «Містерії», а цикли поезій («Веснянки», «Буддизм у Києві», «Очікування Ольги») сягають первісних магічних обрядів, повязаних із таємними культами страждання, смерті, відродження. Тут панує стихія балаганного свята, яке наслідує язичницькі обрядові традиції з характерними рисами зниження та профанації сакральних ритуалів, фамільярності та грубуватої непристойності.
З дзвіниці блазень голосно повчав:
кожен має свій кінець,
є мотузка, є свинець,
любка є і пива кварта,
доля наша дулі варта (підкреслення моє – Т. Д.)
Відповідно лексика М. Розумного деколи прагматична до банальності, (кранти, стопка, привокзальна чайна, зім’ятий долар, не кльово, аеробіка-еротика, життя велике, як батон). Навіть жорсткі зіткнення голосних, котрі не властиві українській мові, ( пливУ У молоці // У біломУ У мороці) підкреслюють самодостатню образну систему, яку вибудовує автор.
Окремі вірші («Рахманський великдень», «Ольга», «Купала», «Київ», «Слово Саваота», «День Перуна») – це маленькі вистави, де панує дух повернення до язичницьких містерій, коли між людиною і природою нічого і нікого не було, тобто людство, пройшовши крізь цивілізаційне пекло, не має іншого шляху, як вернутися «на круги своя»: «Пора збирати блекоту // і смакувати гіркоту (...) Майданом править зграя бісенят, // блискучі очі, кручені хвости». Звідси сталі настрої безнадії, втрат і непоправних вчинків: «і висихають очі // як всихають ріки // і в жерло Сонця боляче дивиться, // і багряніють лиця (...) І знов у панцирі закута наша совість, // і кам’яніють щелепи натомість». Мотив великої самотності – один із головних у збірці: «Нема нічого, // тільки світ і я» – декларує поет.
Апокаліпсис, що гряде, у віршах М. Розумного звучить постійно. Поет передчуває кінечність світу і покірно погоджується з цим: «благословенна будь-яка кінечність». Приваблює філософічність і пророчість поетичних рядків Максима Розумного: « Гірке на смак життя однаково лишається життям (...) Влучила ще одна блискавка, // Якщо зупинюся, то стану розчахнутим деревом (...) Знов день, // але це буде тільки завтра».




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-10-06 12:55:30
Переглядів сторінки твору 2003
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.01.24 10:13
Автор у цю хвилину відсутній