Літню екзаменаційну сесію успішно завершено. Настали дні цілковитого «розслабону». Пізніше розпочнуться студентські практики і будівельні загони, а поки що можна цілими днями купатися на річці, грати у волейбол чи на гітарі. Це були ті часи, коли з вікон студентського містечка звучали переважно пісні Висоцького.
Петро мав витончений музичний слух і любив класичну музику та ще грав на своїй іспанській гітарі твори Баха, Тареґи, Родріґо і Джульяні. Його ставлення до Висоцького було ніяким. Що занадто – то не здраво, думав він. Але тут під вікна його гуртожитку внадилася ходити закохана пара. Кожного вечора вони сиділи обнявшись на лавочці і слухали потужний магнітофон. Було дуже спекотно, всі вікна у гуртожитку відкрито, а хриплий голос співака не вщухав. На прохання хоча б трохи притишити звук пара ніяк не реагувала. Петро вирішив діяти рішуче. Сходив на загальну кухню і там роздобув чималу торбу з борошном невідомого походження. У ній завівся чорненький жучок, і вже було незрозуміло чого в торбі більше: борошна чи жучка.
Було вже за північ. Висипане з третього поверху борошно впало прямо на закохану пару. Табун коней не зривається з містя так швидко, як скочили з лавочки закохані. Вони перелякано бігли тротуаром. За ними тягнувся шлейф борошна, схожий у місячному світлі на довжелезну фату нареченої, а з магнітофона в цей час лунало хриплувате: «Чуть помедленнее кони, чуть помедленнее…»

2009