ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.02.14
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
Як здрастє...
Ну, що ж ти в’яжеш мене по руках і ногах?
Білий пухнастий , ллєш мені воду за шию прямо з відра.
Бліда долоня - по ній судні вітри студять напасті,
А в них кропивницею ти !
- Здрастуйте, бідна Насте!
І липнеш , як до липучки муха цеце.
- Скажи про це…
Про те, як дерлися ми і самота розливалася, як сироп?
Згорток пискливий…
Яка, іще в біса родима кров?
Лікті тепер кусаєш - біологічна теорія глухоти,
І немає нам діла, куди совість червива захоче повзти.
Ми не чекали батьківської пихи.
Є у нас тато!!!
І тихо.
Лише залишився слід – хода, постава і очі палючі, вовче!
Що ж ти мені каруселі спокус на мобільний торочиш?
Хочеш знати, якого кольору постіль і стіни у нашій квартирі,
Які у нас зливи вродили, які тут захоплення динні?
Ну, як пече, то слухай, Восток – тонка штука Пєтруха!
Крейдяні лиця, обвітрений камінь...
Осінь...
- Курли- журавлі!
Мати побила останнього віника . Батько подер мозолі.
А потім у спину дихало вістря слів і брало слух на таран,
Лобом билась стіна, а по ній розмалював птахів Тарзан,
Ридав поночі, сунувся носом у мамину пелену, хворів.
Вже потім задихала, наче риба, вкинута в добрий став,
Врода чогось стрепенулась, коралі вдягла на Рейстаг,
А потім : ясла, робота – з дев’ятої по двадцять одну.
Було колись напилася ранку і забила твою труну,
Так і йду, як рушничком послалося, поміж чужих вистав.
І добре нам , розумієш , от живимо собі - в маслі сир!
Так, як уміємо, наче пластир зірвали з надбрів’я зір.
Сваримось легко, плавимось, наче морозиво вмить…
Разом є чим передихати, ким десять зим переснить,
От він і тато…
А ти заплітаєш мені павутиною душу і двір.
А пелюшки - лише квіточки, а далі ягоди вовчі на сніг .
Злітала і гепалась доля за батьківський гордий горіх,
Така розпатлана, мов попелюшка -( чайна троянда у грудях).
Судді заплутались, судді - вони ж самі в окулярах люди!
Просто залиш наш поріг, колись ти був сміливим…
І зміг…
Усе сказала, тому – іди, виросте - принесе повне серце води,
Жалість свою розміняла вчора з воронням на проводи,
А тепер психолог каже, що в нас ідеально- позитивна родина!
Де тебе, красене, носило,коли пиляли безумом пуповину?
А тепер сам - плавлений сирок у мікрохвильовці,
Перевертаєш планету?
Забери собі краще, бо гірше згубив.
Лібрето…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як здрастє...
Ну, що ж ти в’яжеш мене по руках і ногах?Білий пухнастий , ллєш мені воду за шию прямо з відра.
Бліда долоня - по ній судні вітри студять напасті,
А в них кропивницею ти !
- Здрастуйте, бідна Насте!
І липнеш , як до липучки муха цеце.
- Скажи про це…
Про те, як дерлися ми і самота розливалася, як сироп?
Згорток пискливий…
Яка, іще в біса родима кров?
Лікті тепер кусаєш - біологічна теорія глухоти,
І немає нам діла, куди совість червива захоче повзти.
Ми не чекали батьківської пихи.
Є у нас тато!!!
І тихо.
Лише залишився слід – хода, постава і очі палючі, вовче!
Що ж ти мені каруселі спокус на мобільний торочиш?
Хочеш знати, якого кольору постіль і стіни у нашій квартирі,
Які у нас зливи вродили, які тут захоплення динні?
Ну, як пече, то слухай, Восток – тонка штука Пєтруха!
Крейдяні лиця, обвітрений камінь...
Осінь...
- Курли- журавлі!
Мати побила останнього віника . Батько подер мозолі.
А потім у спину дихало вістря слів і брало слух на таран,
Лобом билась стіна, а по ній розмалював птахів Тарзан,
Ридав поночі, сунувся носом у мамину пелену, хворів.
Вже потім задихала, наче риба, вкинута в добрий став,
Врода чогось стрепенулась, коралі вдягла на Рейстаг,
А потім : ясла, робота – з дев’ятої по двадцять одну.
Було колись напилася ранку і забила твою труну,
Так і йду, як рушничком послалося, поміж чужих вистав.
І добре нам , розумієш , от живимо собі - в маслі сир!
Так, як уміємо, наче пластир зірвали з надбрів’я зір.
Сваримось легко, плавимось, наче морозиво вмить…
Разом є чим передихати, ким десять зим переснить,
От він і тато…
А ти заплітаєш мені павутиною душу і двір.
А пелюшки - лише квіточки, а далі ягоди вовчі на сніг .
Злітала і гепалась доля за батьківський гордий горіх,
Така розпатлана, мов попелюшка -( чайна троянда у грудях).
Судді заплутались, судді - вони ж самі в окулярах люди!
Просто залиш наш поріг, колись ти був сміливим…
І зміг…
Усе сказала, тому – іди, виросте - принесе повне серце води,
Жалість свою розміняла вчора з воронням на проводи,
А тепер психолог каже, що в нас ідеально- позитивна родина!
Де тебе, красене, носило,коли пиляли безумом пуповину?
А тепер сам - плавлений сирок у мікрохвильовці,
Перевертаєш планету?
Забери собі краще, бо гірше згубив.
Лібрето…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0988 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0988 seconds