А мій муз повернувся з курорту…
– Що ти там написала без мене?
– Знов про мову.
– До лисого чорта,
глянь, на дубі ще листя зелене,

а дерева усі дожовтають,
поставали у позу, бо дбають
про коріння, кору і підкорки.
Постихали в саду пізні кроки,

бо вже осінь із кремінь-рукою
листя – долу, а гілля – в дугу:
"Ми разом із сестрою-зимою
вам покажем мороз і пургу!"

Тільки дуб твій стоїть гордовито,
не боїться дощів і туманів.
Та один він, і жолудем ситі
тільки свині і дурні-кабанє.

А із яблук – повидло, мов щастя,
сік, і джем, і узвар на Різдво.
З винограду вино – до причастя,
олігархам на панське питво.

– Знаєш, музе, чудова порада,
тільки ж яблуні йдуть під сокиру,
коли схоче шановна громада
сад садити з елітних сортів.

Хоч лоза манить - милує око,
виноград обрізають нещиро,
щоб, бува, не поріс зависоко,
все забув, що побачив - хотів.

А той дуб, що стоїть одиноко,
таж під ним ще Богдан бачив сни.
Він зневажить ще тисячі кроків
лютих зим, й знов діждеться весни.

21.10.2010