перший вірш з циклу "...проституція"

вона лежала на ліжку поруч
вона перещитувала усі його рани
всіколоті, вогнепальні і рвані
а особливо ту що біля лопатки ліворуч

витирала кров що липким сургучем
зтягувала шкіру - уже засихала
вона заховала десь під серцем щем
від утоми і страху уже засинала

ця жінка мала балкани у серці
з бронзою в шкірі і довгим волосям
очі сповнені чорного перцю
від неї він щоночі повертався босим

її тіло заховане між сотень свиток
під амулетами запахом й звуком
голосу сотень циганських скрипок
рухами повними хаги і муки

- знаєш?(шептала вона змучена спрагою)
- знаєш я вірю що все повернеться
що серце десь під моєю діафрагмою
як і твоє завзято й нестримно бється

вибиваючи ритм який ти залишив
після себе не рахуючи грошей
це вона скаже невдовзі і тихше
співаючи пісню про добре й хороше

пісня:
знаєш насправді твоя провина
у тому що зорі занадто яскраві
що надто холодна й солона слина
тих коханок що ти малював в уяві
в тих ночах де за малу провину
ламались кінцівки долі і зуби
що ти не знав про свою дитину
(крихітне серце).Вибач любий

далі ще довго вона зізнавалась
втому що знала про зради і ринки збуту що
насправді у снах ховалася
в винах сухих щоб хоч трохи забути