В таку погоду можна тільки пити,
Мрячить, і тіло бродить як фантом.
Я тінню зрадництва по горло досі ситий,
Мов п’яна осінь, що вовтузить до вікон.

Голодна юність застигає в передмісті,
Квилить собакою, скавчить під’їзд, квартира.
Бетонний крик у вікна слів пронісся,
Засів у відчай, в тугу, що накрила.

Самотня пам’ять наливає щось у склянку,
Не гріють труби, завоздушило тепло,
Я дім закрив, на двері звісив клямку:
20-го опалювальний включиться сезон.

Зірватись з місця, вийти в двір пасторій,
Шукати погляд з тих блідих облич.
Я ж знову, осінь, анонімно хворий,
Ти дощ в калюжах не чіпай, облиш.
26.10.10