Бліднуть плями на Сонці, червоніє Меркурій від люті,
бризка ртуттю-слиною на сотні парсеків довкруг.
І Венера забула любов, бо кольчугою перса закуті.
Всі планети біжать на Чумацький некошений луг.

Вже мобільник у Сонця розплавився від повідомлень:
що за жарти красуня твоя дозволяє собі?
Ми дали їй і нафту, і срібло, і злото, і кисень, і водень,
вже забула хіба, як забракло вина і хлібів?

Пише Альфа Центавра до Бета Персею:
– Так, любий,
мабуть, треба скликати міжзоряний Синедріон –
синьоока планета Земля жовто шкірить китайського зуба –
мало Місяця й Марса, подай ще Сатурн і Плутон.

– Знаю, люба Ригель, зачекай, молоде та зелене,
знов озонові дири туманять злегенька мізки.
Поки місячний виросте сад і зелена евглена
проживе там три дні, хай не тягне до Марса руки.

А Сатурн і Плутон – то ще ті козаки галактичні:
на розкішнії кільця комети розпушують хвіст.
Чорні діри давно вже полюють на війни космічні,
і танцюють в боях таємничо-зникаючий твіст.

Може , вистачить їй для початку простенької кари,
навчимо попередженням нашу малечу, зажди.
Скажем, спека у липні, чи в січні грозовії хмари.
Та порядок у Космосі ми наведемо завжди.

04/11/2010