Я знов печу хлібчик, матусю,
забуте духмянеє чудо.
В небес разом з донею вчуся,
хоч він в супермаркеті буде.

Легенько місили Ви тісто,
хоч роси блищали на скронях.
А очі, такі променисті,
просили: хай виросте, доню.

І тісто собі виростало,
а з ним виростали і діти.
Та Вас вже, матусю, не стало.
Нема кому тісто місити.

Зжурилася пічка в сараї,
ще глиною мазана вами.
Поліна припасені в зграю
просилися із журавлями.

А донечка ластиться: мамо,
навчи мене хліб розчиняти.
Свіженьким окрайцем домашнім
дівчаток запрошу до хати.

І проситься пічка, мов з казки:
спечи в мені хліба, будь-ласка.
Згадаю я танець горіння –
прадавнє любові коріння.

Ще пам"ять жива у поліні,
котре не спекло хліб останній.
Пізнаю я чудо творіння,
вдихаючи дух життєдайний.

05/11/2010