***
А вже ж бо сонце в осінь перелито,
пташата в леті пробують крило.
Ще гойдалка вітрів гойдає літо,
та різнобарв’я – мов і не було.
Вже обрії заслали хмари сизі,
проміння в золоту заперто кліть.
На погляд спершись шелестом донизу –
ледь починає кронами паліть.
З них прохолоду струшують серпанки,
на крила тиші сіється роса.
В бурульку виноградну соком п’янко
терпкий промінчик з неба прослиза.
Ще куряву доріг здіймає вітер,
і кожну барву погляд пам’ята -
на дно душі схова його до літа...
Цвіркун сюрчить – мелодія не та,
не сонячна, як досі, не уроча -
нанизує на струни висоту.
Вечірню тишу звук її толочить –
не ту октаву зіграно, не ту...