
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
2025.09.11
07:57
Це точно, що ви не побачили,
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
2025.09.10
21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
2025.09.10
21:09
И если я умру, то кто же
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова
"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова
"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...
2025.09.10
19:54
Проведи мене, Боже, між краплями чорної зливи,
Між осколками горя, уламками трощених доль.
Слід молитви моєї - лелечим курсивом тужливим
У осінньому небі над піками жовтих тополь.
Обійми мене, Боже, дитину свою малосилу.
І рукопис провин незумисних
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Між осколками горя, уламками трощених доль.
Слід молитви моєї - лелечим курсивом тужливим
У осінньому небі над піками жовтих тополь.
Обійми мене, Боже, дитину свою малосилу.
І рукопис провин незумисних
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Місячна фантазія у стилі модерн
Анна Багряна. Дивна така любов: Роман-соната. – К.: Нора-Друк, 2010, 208 с. ПК (Популярні книжки).
Анна Багряна – поет, прозаїк, драматург. У творчому доробку – 5 поетичних книг, роман «Етимологія крові», книга оповідань для дітей, лібретто до мюзиклу «Глорія», а також – оповідання, новели, драми. Твори перекладено багатьма мовами.
Роман «Етимологія крові» я вже рецензувала, тому повторю найсуттєвіше: розповідається історія життя-буття сучасної жінки на зламі двох систем. Безжальне дорослішання героїні, в принципі, не містить нічого оригінального, тут є і перший сексуальний досвід, і часта зміна коханців, що, в свою чергу, породжують втому, нудьгу й депресію, тобто повсякденна «суєта суєт» молодої жінки, котра переймається багатьма життєвими питаннями і вельми колоритно намагається їх вирішити. Героїня Ярка – інтелектуалка, сповнена передчуттів розкриття родинної таємниці, мандрує в Карпати, де й починається найцікавіше. Таємниця сусідить із таємницею, на таємниці сидить і таємницею поганяє. За авторкою, людські пристрасті не мають ні початку, ні завершення. І тут вона права: люди мало змінюються, вони просто одягають нові костюми і придумують собі нові помилки й нові мрії. Насправді ж, це – старі помилки і старі мрії. Цей роман (нагадаю – перший) відзначений премією «Коронація слова – 2008) і премією імені Олеся Гончара.
Будь-яка перемога додає впевненості у своїх силах, а це стимулює до нових звершень. Анна Багряна написала роман «Дивна така любов» під звуки «Місячної сонати» Л. В. Бетґовена. Авторка визначила жанр, як роман-соната. Мені – музикантові з класичною освітою, зізнаюся, було складно визначити пріорітети і творчі засади гармонійного поєднання у тексті царин Ерато і Евтерпи. Багато чого залишилося за лаштунками режисерського (читай – авторського) бачення ситуації. Але не буду сперечатися із письменницею, тим більше, що вона декларує свій духовний зв’язок із музичною сферою, як із найпершою ланкою людської відозви на Божественне слово.
Головна героїня – художниця Надія. Сюжет продовжує лінію першого роману – становлення героїні, як людини, як фахівця, як жінки, котра подорослішала у пострадянському суспільстві. Пошуки себе, пошуки любові, і нарешті, втрата і себе, і любові, що веде до згуби, бо героїня втрачає зв’язок з Батьківщиною, втрачає талант і кохання. Єдине, що рятує – музика – Образами, образАми, навіть, обрАзами, котрі тією ж музикою й виліковуються!
Анна Багряна – філософ. Зі сторінок направду цікавого роману вона намагається пояснити читачам (напевно, й собі також) щось вельми важливе. «Забагато зла у серці моєму щодня накопичувалося, і зло оте – у щось інше – негайно перевтілювати мусила, аби не самознищитися силою власного страшного. Так і картини нові народжувалися (...) Ніколи ніхто нікого не обдурить, бо нічого нікуди ні для кого не зникає ( ...) метафізична істина буття – проста і страшна водночас: минуле, теперішнє і майбутнє нероздільно, нерозривно співіснують у вимірі одному часовому, в одній малесенькій точці космічній. А відтак – ні минулого, ні теперішнього, ні майбутнього – насправді – немає. І ніколи ніхто нікого не обдурить...».
Отже, читачеві запропонована ще одна історія безталанної молодості. «Усе, що з нами трапляється, інакшим бути не може» – читаємо в тексті роману. Тобто, фатальність непереможна? А може, це вельми зручна позиція для героїні, котра виправдовує своє зневір’я, втрату моральних засад, безвільну покірливість і розгубленість віч-на-віч із реальною дійсністю?
«Чим тепер – зайнятися мушу – коли не-художниця?.. Ні, письменницею – не стану. Бракує слів і сюжетів, і думок оригінальних, дотепних. (...) Може, час настав – сина або доньку народити – нарешті?.. Тільки от, чи готова я сама – життя чуже – у власному – виношувати?.. Страшно. Ліньки. Забагато відповідальності. І – клопоти зайві Ні, не час іще.». Погодьтеся – у фінальному монолозі героїні є щось неприємне, навіть моторошне. Авторське визначення істини? Але є пом’якшуюча обставина – гадаю, що героїні Надії бракує надії і любові. Насамперед, любові до себе..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Місячна фантазія у стилі модерн

Анна Багряна – поет, прозаїк, драматург. У творчому доробку – 5 поетичних книг, роман «Етимологія крові», книга оповідань для дітей, лібретто до мюзиклу «Глорія», а також – оповідання, новели, драми. Твори перекладено багатьма мовами.
Роман «Етимологія крові» я вже рецензувала, тому повторю найсуттєвіше: розповідається історія життя-буття сучасної жінки на зламі двох систем. Безжальне дорослішання героїні, в принципі, не містить нічого оригінального, тут є і перший сексуальний досвід, і часта зміна коханців, що, в свою чергу, породжують втому, нудьгу й депресію, тобто повсякденна «суєта суєт» молодої жінки, котра переймається багатьма життєвими питаннями і вельми колоритно намагається їх вирішити. Героїня Ярка – інтелектуалка, сповнена передчуттів розкриття родинної таємниці, мандрує в Карпати, де й починається найцікавіше. Таємниця сусідить із таємницею, на таємниці сидить і таємницею поганяє. За авторкою, людські пристрасті не мають ні початку, ні завершення. І тут вона права: люди мало змінюються, вони просто одягають нові костюми і придумують собі нові помилки й нові мрії. Насправді ж, це – старі помилки і старі мрії. Цей роман (нагадаю – перший) відзначений премією «Коронація слова – 2008) і премією імені Олеся Гончара.
Будь-яка перемога додає впевненості у своїх силах, а це стимулює до нових звершень. Анна Багряна написала роман «Дивна така любов» під звуки «Місячної сонати» Л. В. Бетґовена. Авторка визначила жанр, як роман-соната. Мені – музикантові з класичною освітою, зізнаюся, було складно визначити пріорітети і творчі засади гармонійного поєднання у тексті царин Ерато і Евтерпи. Багато чого залишилося за лаштунками режисерського (читай – авторського) бачення ситуації. Але не буду сперечатися із письменницею, тим більше, що вона декларує свій духовний зв’язок із музичною сферою, як із найпершою ланкою людської відозви на Божественне слово.
Головна героїня – художниця Надія. Сюжет продовжує лінію першого роману – становлення героїні, як людини, як фахівця, як жінки, котра подорослішала у пострадянському суспільстві. Пошуки себе, пошуки любові, і нарешті, втрата і себе, і любові, що веде до згуби, бо героїня втрачає зв’язок з Батьківщиною, втрачає талант і кохання. Єдине, що рятує – музика – Образами, образАми, навіть, обрАзами, котрі тією ж музикою й виліковуються!
Анна Багряна – філософ. Зі сторінок направду цікавого роману вона намагається пояснити читачам (напевно, й собі також) щось вельми важливе. «Забагато зла у серці моєму щодня накопичувалося, і зло оте – у щось інше – негайно перевтілювати мусила, аби не самознищитися силою власного страшного. Так і картини нові народжувалися (...) Ніколи ніхто нікого не обдурить, бо нічого нікуди ні для кого не зникає ( ...) метафізична істина буття – проста і страшна водночас: минуле, теперішнє і майбутнє нероздільно, нерозривно співіснують у вимірі одному часовому, в одній малесенькій точці космічній. А відтак – ні минулого, ні теперішнього, ні майбутнього – насправді – немає. І ніколи ніхто нікого не обдурить...».
Отже, читачеві запропонована ще одна історія безталанної молодості. «Усе, що з нами трапляється, інакшим бути не може» – читаємо в тексті роману. Тобто, фатальність непереможна? А може, це вельми зручна позиція для героїні, котра виправдовує своє зневір’я, втрату моральних засад, безвільну покірливість і розгубленість віч-на-віч із реальною дійсністю?
«Чим тепер – зайнятися мушу – коли не-художниця?.. Ні, письменницею – не стану. Бракує слів і сюжетів, і думок оригінальних, дотепних. (...) Може, час настав – сина або доньку народити – нарешті?.. Тільки от, чи готова я сама – життя чуже – у власному – виношувати?.. Страшно. Ліньки. Забагато відповідальності. І – клопоти зайві Ні, не час іще.». Погодьтеся – у фінальному монолозі героїні є щось неприємне, навіть моторошне. Авторське визначення істини? Але є пом’якшуюча обставина – гадаю, що героїні Надії бракує надії і любові. Насамперед, любові до себе..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію