
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
2025.09.21
20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
2025.09.21
19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2025.09.21
17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
2025.09.21
16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
2025.09.21
15:37
Хоч нема вже літа наче.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
2025.09.21
13:13
Ти сонце золотаве із промінням,
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
2025.09.21
10:50
Полиці пам'яті наповнені ущерть
Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.
Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,
Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.
Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,
2025.09.21
09:35
Минулого немає, майбутнє - не настало, -
Невпинним сьогоденням живу собі помалу, -
В садочку клопочуся, з онуками вожуся
І корисні поради накручую на вуса.
Копійку кожну зважую та лаюся сердито
На тих, що і на старості перешкоджає жити.
Але наперек
Невпинним сьогоденням живу собі помалу, -
В садочку клопочуся, з онуками вожуся
І корисні поради накручую на вуса.
Копійку кожну зважую та лаюся сердито
На тих, що і на старості перешкоджає жити.
Але наперек
2025.09.20
17:31
Гей, там, в тилу,
в квартирі, чи в своєму домі,
ти депресуєш у страху.
чи сохнеш у якійсь утомі!
Лишай те все, - на передку,
в бронежилеті, у шоломі,
ти на покликанні шляху,
а не в переляку полоні!
в квартирі, чи в своєму домі,
ти депресуєш у страху.
чи сохнеш у якійсь утомі!
Лишай те все, - на передку,
в бронежилеті, у шоломі,
ти на покликанні шляху,
а не в переляку полоні!
2025.09.20
12:33
Осіння новела,
Що написана на поверхні озера
(А хтось називав його дзеркалом),
Слова,
Що виводили не бузиновим чорнилом,
А жовтим листям, що падало
На сіру ртуть спокою,
Повість про народ човнів, яку
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що написана на поверхні озера
(А хтось називав його дзеркалом),
Слова,
Що виводили не бузиновим чорнилом,
А жовтим листям, що падало
На сіру ртуть спокою,
Повість про народ човнів, яку
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Михайло Десна (1967) /
Поеми
Спічрайтер
як живого з лиця на покійнику.
Отаке ось майно. Плюс спина віслюка.
Все одно є що брати розбійнику.
На шляху до поселення Матаріе
і людей, і речей їх не надлишок.
Тож доводиться знов одбирать те, що є,
зазираючи зло аж до дна в мішок.
Пощастило сьогодні: старий собі сам
вів кортеж свій, дорогою приспаний.
Певно, біженці. Адже поважним рокам
не годилося б швендяти відстані.
Заповитого в щось материнським теплом
віслючок Немовля заколисує...
Тільки час розлучатися і з віслюком,
і з сумою - доріг усіх рисою.
Несподівано крик розрива малюка,
що в притоні зростав серед злодіїв.
Його мати слаба, і нема молока.
І надії... До самих аж обріїв.
Із хворобою виснаженого сосця
вже не голодом - холодом півночі
він наповнював пустку свого черевця,
щоб померти сьогодні опівночі.
Потримати маленького Сина свого
віддає Богородиця Йосипу
і бере годувати на руки того,
хто нічого не чув, окрім осуду.
І цілюща краплина життя малюку
зарум'янила щічки - до подиву!
Отетеріли люди в хвилину таку:
забиралася смерть без супротиву.
А Вона, Пресвята, поверта хлопчака,
материнські слова примовляючи.
Зашарівся притон... Віддали віслюка,
цю родину святу відпускаючи.
А малюк, що ще й слова не міг говорить,
рученятами й ніжками тягнеться...
І почув його Бог, що він с л а в и т ь ту мить, -
наділив, що такою й зостанеться.
Що ж, декольтована долею чаша
не промина ані серця, ні вуст.
Дасть ремесло, наче ложечку, - каша!
Навіть тоді, коли трапиться дуст.
Мабуть, не гени одні дістаються
дітям у спадок від їхніх батьків.
Долі батьків у минулому звуться
новим майбутнім у долі синів.
Це коридор, де одні лише двері.
Можеш шукати хоч сотні щілин -
просто розшириш метраж на папері,
дітям залишивши старт для причин.
Ніби й на новий виходити щабель,
маючи вибір, ми здатні всі вряд.
А придивитися? Той-таки табель!
Тільки й того, що тепер - атестат.
Кожному мріється бачити долю
власністю в межаш єдиного "я".
Змінюєш щось, проявляючи волю,
а в результаті - хоча б нічия.
Ложечка каші (чи дусту) не зникне,
наче магічна, знайде все одно.
Хай з ремеслом "спадкоємець" "не звикне" -
"зовсім щось інше" назветься воно.
От і виходить, що ходять по колу
кільцями древа батьки і дитя.
Хтось народився і гнувся додолу -
син вичищає за іншим сміття.
Руку для величі батько підносив -
"успадкувався" і синові жест.
Злодій лишав подорожнього босим,
отже із роду хтось зійде на хрест.
Тривалий біль - нестерпний біль.
До нього й камні не звикають.
Цвяхи вп'ялися звідусіль -
і ноги, й руки в хрест "вростають".
"Вростають" вглиб, "вростають" так,
що робиш вдих і зволікаєш...
Миттєва смерть не йде ніяк -
бариться... доки тут звисаєш.
Бариться смерть, бариться час
не в змозі сонце й на хвилинку
знайти життю і водночас
стражданням цим ковток спочинку.
Спочинку б десь... Спочинку б мить...
Вам шкода стільки дати строку!?
Натомість натовп ревещить.
Хоча... не ввесь. А хто це - збоку?
А збоку Та, скорботна Та,
Котра підтримує по змозі
Того, Хто не доніс хреста,
бо обезсилив у дорозі.
Не каже "Ні", не каже "Стій",
не присяга на материнстві.
Здається, щось... знайоме в Ній,
він зустрічав Її в дитинстві.
То це Її, виходить, Син!
Не менший глум Йому нітрохи...
Праворуч ось від Нього він -
Вінця тернового Голгофи.
Тут щось не так, тут щось не те:
"На Пасху станеться подія -
збере народ і храм зведе,
очистить серце вам Месія..."
- Ну годі вже! Ну годі, злазь,
якщо Ти Бога Син, - глузує
розбійник той, якому зась
на думку вибратися всує.
- Помовч отам! Помовч з вини!
Це ми хреста з тобою варті...
- А Ти, будь ласка, пом'яни
мене на Твого Царства карті.
- Воістину кажу: ти там
сьогодні ж ступиш до порога.
С п і ч р а й т е р о м молитви нам
розбійник вийшов з ласки Бога.
21.11.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спічрайтер
Помяни мя, Господи, егда приидеши, во Царствии Твоем!
Лука (23,42)
Нумо стій... Щось торбинка занадто тонка -як живого з лиця на покійнику.
Отаке ось майно. Плюс спина віслюка.
Все одно є що брати розбійнику.
На шляху до поселення Матаріе
і людей, і речей їх не надлишок.
Тож доводиться знов одбирать те, що є,
зазираючи зло аж до дна в мішок.
Пощастило сьогодні: старий собі сам
вів кортеж свій, дорогою приспаний.
Певно, біженці. Адже поважним рокам
не годилося б швендяти відстані.
Заповитого в щось материнським теплом
віслючок Немовля заколисує...
Тільки час розлучатися і з віслюком,
і з сумою - доріг усіх рисою.
Несподівано крик розрива малюка,
що в притоні зростав серед злодіїв.
Його мати слаба, і нема молока.
І надії... До самих аж обріїв.
Із хворобою виснаженого сосця
вже не голодом - холодом півночі
він наповнював пустку свого черевця,
щоб померти сьогодні опівночі.
Потримати маленького Сина свого
віддає Богородиця Йосипу
і бере годувати на руки того,
хто нічого не чув, окрім осуду.
І цілюща краплина життя малюку
зарум'янила щічки - до подиву!
Отетеріли люди в хвилину таку:
забиралася смерть без супротиву.
А Вона, Пресвята, поверта хлопчака,
материнські слова примовляючи.
Зашарівся притон... Віддали віслюка,
цю родину святу відпускаючи.
А малюк, що ще й слова не міг говорить,
рученятами й ніжками тягнеться...
І почув його Бог, що він с л а в и т ь ту мить, -
наділив, що такою й зостанеться.
Що ж, декольтована долею чаша
не промина ані серця, ні вуст.
Дасть ремесло, наче ложечку, - каша!
Навіть тоді, коли трапиться дуст.
Мабуть, не гени одні дістаються
дітям у спадок від їхніх батьків.
Долі батьків у минулому звуться
новим майбутнім у долі синів.
Це коридор, де одні лише двері.
Можеш шукати хоч сотні щілин -
просто розшириш метраж на папері,
дітям залишивши старт для причин.
Ніби й на новий виходити щабель,
маючи вибір, ми здатні всі вряд.
А придивитися? Той-таки табель!
Тільки й того, що тепер - атестат.
Кожному мріється бачити долю
власністю в межаш єдиного "я".
Змінюєш щось, проявляючи волю,
а в результаті - хоча б нічия.
Ложечка каші (чи дусту) не зникне,
наче магічна, знайде все одно.
Хай з ремеслом "спадкоємець" "не звикне" -
"зовсім щось інше" назветься воно.
От і виходить, що ходять по колу
кільцями древа батьки і дитя.
Хтось народився і гнувся додолу -
син вичищає за іншим сміття.
Руку для величі батько підносив -
"успадкувався" і синові жест.
Злодій лишав подорожнього босим,
отже із роду хтось зійде на хрест.
Тривалий біль - нестерпний біль.
До нього й камні не звикають.
Цвяхи вп'ялися звідусіль -
і ноги, й руки в хрест "вростають".
"Вростають" вглиб, "вростають" так,
що робиш вдих і зволікаєш...
Миттєва смерть не йде ніяк -
бариться... доки тут звисаєш.
Бариться смерть, бариться час
не в змозі сонце й на хвилинку
знайти життю і водночас
стражданням цим ковток спочинку.
Спочинку б десь... Спочинку б мить...
Вам шкода стільки дати строку!?
Натомість натовп ревещить.
Хоча... не ввесь. А хто це - збоку?
А збоку Та, скорботна Та,
Котра підтримує по змозі
Того, Хто не доніс хреста,
бо обезсилив у дорозі.
Не каже "Ні", не каже "Стій",
не присяга на материнстві.
Здається, щось... знайоме в Ній,
він зустрічав Її в дитинстві.
То це Її, виходить, Син!
Не менший глум Йому нітрохи...
Праворуч ось від Нього він -
Вінця тернового Голгофи.
Тут щось не так, тут щось не те:
"На Пасху станеться подія -
збере народ і храм зведе,
очистить серце вам Месія..."
- Ну годі вже! Ну годі, злазь,
якщо Ти Бога Син, - глузує
розбійник той, якому зась
на думку вибратися всує.
- Помовч отам! Помовч з вини!
Це ми хреста з тобою варті...
- А Ти, будь ласка, пом'яни
мене на Твого Царства карті.
- Воістину кажу: ти там
сьогодні ж ступиш до порога.
С п і ч р а й т е р о м молитви нам
розбійник вийшов з ласки Бога.
21.11.2010
З благословення отця Василія, священика церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що в Закарпатті.
Джерело ідеї: Богородица:полная энциклопедия жизни и чудес (Авт.-сост. М.Тимофеев).-М.: Эксмо, 2009.- 368 с.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію