Псалом західного сонця

Я – небо
в вечір,
в ніч
моя душа так спрагло прагне
ти був мені відкрив чогось іще
та не збагну
а може, це і зайве?
Я – дощ
мене уже нема
я розчинилась в світлій тіні
тебе мені Він знов
подарував
цей Бог осінній
Я – груша в його райському саду
я груша для спокуси
яку у Божому раю
ти виростити мусив
Я – ніч
мене собі ти посади
так на коліна
гордо
я тільки дим
мене вже знов нема
не бійся –
тебе від себе я сьогодні
звільню

* * *

Любов воскреснути дає нам сили
Благаю небо
щоб свої позичило нам крила
Воно щоранку ними відлітає в вирій
Я теж так хочу, Доле,
Щоб осінь народити
на Покрови

*****************

Цей сніг

цей сніг такий
святий і непорочно чистий
він – Тайна Хрещення
і жертва всіх Причасть
цей сніг веде мене на зустріч зі своєю Долею
і береже як талісман від всіх нещасть
в цей сніг і ми колись зустрілись із тобою
ти пам’ятаєш?
ні?
та ти ж з весною був собі пропав
Було спекотне літо,
потім – осінь болю...
і знову ось
цей сніг веде мене в Твій Храм
Чи ти насправді був
чи ти – моя лиш мрія
чи просто знак який
чи так собі – лиш слід
тебе зі снігу я зліпила
тебе шукаю я у сніг
у сніг такий
святий і непорочно чистий
весь з пилу зоряних слідів
його собі збираю наче мед в долоні –
у небі інший він
і зовсім не холодний – ні! –
цей сніг
що ніби Царство це Твоє
яке шукаємо в собі
і часто навмання
і часто бо нема:
у ці сніги ми готувалися на світ

********************************
Нелісова пісня

стоїть зима
мов явір
на порозі
уся така чужа
тобі –
уся
вона тебе боїться
може
і в гості не зайде
спогордою
отак
вона тебе боїться
тільки
її ж я не боюсь –
ніскільки
о зимо,
нам по дорозі із тобою
у казку ту стару
де млин і тирса шелестять
атласною габою
де яворина мертвим гіллям плаче:
засни
засни
засни
умри, Юначе!

і міріади білих вогників кричать


* * *
на рейках спали ми у листі
аж доки вітер не затих
ми за непослух
у житті торішнім
кидатися під поїзд навздогін
ми через вулицю на інший бік не встигли
ми залишилися на рейках наче сніг
самі собі повірити не вміли
очікуючи від життя утіх
утіх а не коліс
так низько нас
не кидала ще доля
лежити горілиць в пітьмі
бо ми – відомо –
не зустрінемось ніколи
ми ж рейки у житті

*************************************
Позичений рай
(притча)

ми збудували на долоні Дім
два дерева навколо посадили
на весну білим зацвіли вони
І сина виростили

Та час минув –
і зруйнували дім
дерева більше яблук нам не родять
і син наш виріс
і забув тебе
Забув...
бо я ховалась від дощу в кафе
і дощ в меню питала:

Життя – знання
зрубали ми удвох
вбивала час я білим цвітом
І тільки син наш знав про те
Кого я пробачатиму довіку
і з ким в долоні проживу життя
Із ким ділитиму знання і –
груші
Не встигли ми –
і цвіт опав
не встигли
бо
сфотографуватись
мусіли

Собі ми збудували
Дім з піску
долоні склали –
трохи завеликі
Він прилітав до нас зі сну
а ми забули
Зачинитись
в шкаралупі

З горіха зерня
ми облаштували
і оселились
наче ми – птахи
такими нас
удвох запам’ятали
із фотографії Космічної Землі

усього нам не можна позичати
Не можна
бо перебуваємо у сні
Тебе не хочу зовсім відпускати
у вирій
навесні

***************************************
Вмираю зі сміху

повні кишені паперу
снігу долоні повні
несу все це із собою
і навіть місяць уповні
поцупила в осені листя
зиму теж обікрала
цілувалась учора так пристрасно
ніби вперше в житті цілувалась
усе повернулось з Початку:
моя юність
моя невинність
коли марилось загадками
питаннями дитини
у Бога усе можливо –
Він тебе не покине
Бо сказав: Дітьми залишайтесь
І пускайте дітей до Мене

повні кишені паперу –
записки кирпаті
все це несу із собою
на зустріч зі святом:
буду весну обкрадати
ще до зими, до снігу
Як це все по-дитячому –
вмираю зі сміху


* * *
коли стежки перехрещуються
стає по-шоколадному тепло
тоді сніги розступаються
ніби в пустелі Мойсеєвій
море тебе наздоганяє
море тобою пишається
коли стежки перехрещуються
знову у снах літається

* * *
життя таке мов бите скло
і білий Ангел заплутавсь в білих пеленках
коли ти народився був
учора зранку
і не знаходить знов додому шлях

**************************************
Вальс із Дощем

дощ наздоганяє дощ
і від дощу утікає
дощ дощу і родич дощ
люблю
отак по вулиці одна іти
крізь нього сторч
спостерігаючи
за людьми що під вечір
подвоюються

дощ, звичайний дощ
і незвичайний, бо весняний
і тільки ти самотньо
блукаєш знов
як завжди
бо тільки дощ
хіба тобі до пари стане

самотній дощ,
увесь,
цілком
ми доторкались один одного
долонями
і він був кращим
аніж тіло й сон
ми наздогнали і втекли
самі від себе

Понеділок. Літо.

...дивилася на пару я услід
що попереду йшла
під парасолею
і мимоволі
я відчула дотик чийсь
сльоза з сльозою вітру
загубилась

...ми йшли навпомацки
і дощ
ловив наздоганяючи
Долоні

******************************************
Звичайний

для того, щоб ти
присвятив мені вірш
заспівав пісню Чубая під гітару
чи придумав слова на свій узір
згаптував музику пір року Вівальді, –
я мушу стати звичайною
як усі
відівчитись малювати
місячні сонати
на пальцях

ні, ніколи ніхто мені
не присвятить вірш
і пісню не заспіває як альбу
і не тому
що Трістани перевелись
просто я не зумію стати звичайною
просто я не втримаюсь
і колись
вірш йому присвячу
на пам’ять
вірш про озеро і про ліс
де Бетховен
Сонату свою
прослухав


* * *
доки не напишеться вірш
ти відчуваєш порожнечу
повну відсутність думок
і руку холодну вечора
щось на тобі лежить
і шалено позіхає
доки не напишеться вірш
втомлено летиш у зграї

а як напишеться вірш
дорога тобі за
Предтечу
лузаєш насіння думок
і втікаєш від вечора
щось у тобі сидить
і глибше тебе штовхає
як напишеться вірш –
сама собі стаєш
Зграєю