
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
2025.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Вірші
Деревій
У хаті нема рушників,
Гардин, ковроліну, сервізів.
Отари захожих димів
Облизують бочку, валізи...
Дзеленькне мобільник чи цеп
Рудого Полкана - край лави...
На клямці побачити леп
Я їхала в спеку з Полтави.
Погладжу кошлату козу...
Як спати в оселі бідацькій?
На шлях виглядати грозу
Виходжу в сукенці „моряцькій”.
Вже й син у дворі умовля
Вернутись додому надвечір.
Озера...
Комишня.
Поля...
Безкраї простори лелечі.
Тут газу немає – лиш піч.
Зів”яло лице тітки Ліни.
На бал стеаринових свіч -
Мій син із лептопом... У сінях
Латає мішки вітровій.
Хазяїн тут любить горілку.
До сходів доріс деревій.
А дощ крапотить у тарілку...
Матусе весела моя!
Про що я повинна мовчати?
Я знаю, це наша рідня.
А серце, як птаха – на ґрати...
Пустіть мене полем крізь дощ
У соняхів пишне цвітіння!
З дороги ожинових прощ
Я впала на скалки і тіні.
Немає тут сала й ножа,
І кури замурзані, дляві.
Як півень, двором походжа
П”яниця Андрій – молодявий.
Я слухаю Валю – сестру,
Тамую і жаль, і відразу.
„На хлібчик у мами беру.
Нема ж ні роботи, ні газу...”
- Податися варто кудись.
Шукати стежу – виживати!-
Кажу і дивлюся увись
За гніздище, де лелечата.
Прощаємось.
Лине авто...
„Под...дейкують, поле...Рос..сії...”-
Сміється заїка-пілот.
Пелюстя. Майбутнє насіння...
Із серця - і відчай, і біль,
І радості гостре проміння:
Я їду-тікаю звідтіль,
Де вік дожива тітка Ліна,
Де в хаті плакат ”...ССР”,
Де вкрита газетою ложка,
Де стіни мишасті, як дерть,
Шепочуть :”Побудьте ще трошки...”
Миргород-Полтава
липень 2010
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Деревій

У хаті нема рушників,
Гардин, ковроліну, сервізів.
Отари захожих димів
Облизують бочку, валізи...
Дзеленькне мобільник чи цеп
Рудого Полкана - край лави...
На клямці побачити леп
Я їхала в спеку з Полтави.
Погладжу кошлату козу...
Як спати в оселі бідацькій?
На шлях виглядати грозу
Виходжу в сукенці „моряцькій”.
Вже й син у дворі умовля
Вернутись додому надвечір.
Озера...
Комишня.
Поля...
Безкраї простори лелечі.
Тут газу немає – лиш піч.
Зів”яло лице тітки Ліни.
На бал стеаринових свіч -
Мій син із лептопом... У сінях
Латає мішки вітровій.
Хазяїн тут любить горілку.
До сходів доріс деревій.
А дощ крапотить у тарілку...
Матусе весела моя!
Про що я повинна мовчати?
Я знаю, це наша рідня.
А серце, як птаха – на ґрати...
Пустіть мене полем крізь дощ
У соняхів пишне цвітіння!
З дороги ожинових прощ
Я впала на скалки і тіні.
Немає тут сала й ножа,
І кури замурзані, дляві.
Як півень, двором походжа
П”яниця Андрій – молодявий.
Я слухаю Валю – сестру,
Тамую і жаль, і відразу.
„На хлібчик у мами беру.
Нема ж ні роботи, ні газу...”
- Податися варто кудись.
Шукати стежу – виживати!-
Кажу і дивлюся увись
За гніздище, де лелечата.
Прощаємось.
Лине авто...
„Под...дейкують, поле...Рос..сії...”-
Сміється заїка-пілот.
Пелюстя. Майбутнє насіння...
Із серця - і відчай, і біль,
І радості гостре проміння:
Я їду-тікаю звідтіль,
Де вік дожива тітка Ліна,
Де в хаті плакат ”...ССР”,
Де вкрита газетою ложка,
Де стіни мишасті, як дерть,
Шепочуть :”Побудьте ще трошки...”
Миргород-Полтава
липень 2010
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію