Я не збиралася красти ваших коней,
Бо давно уже їх забрано, і посмішкою перелічено.
І, яке уже діло обіймам , що далеко траві до дівчини.
Трави не винні, а коні жують з моїх рук виноградини.
Враза хвилюється, серденько Данте ловить..

І кожен усміх, неначе востаннє, інакше не вмієш.
Посуд мити на кухні, мріяти про заборонене.
Уже по місту літають біленькі сніжинки- мухи!
Уже я стала такою, пробач мені, гоноровою,
Сплачую добрим словом шляхетне мито.

Пробач, що не поруч думками, порічками сміху,
Розміняюся на п’ятаки, а на пальцях крадеться ЗМІ,
В тебе летять світляки, невидані ще ніким,
Мов біомаса.
Та кола дзвенять по воді,
І коли все дістало, в мурашок кидаю горіхи!

Цитрина наче планета, бризкає соками пошепки.
І ці субтитри розпусні скачуть, немов саранча!
Зима цокотить даремно купкаю спільних літер!
Десь там у них і ти - чийсь синьоокий чад ,
Не розумієш , що в мене дитина росте на запрошення…