Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
2026.05.16
09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
2026.05.15
13:04
Ти виростаєш із пітьми
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
2026.05.15
11:39
Усе зруйновано. Життя колишнє
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки зносять і асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки зносять і асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
2026.05.15
11:00
Від заздрості, образи й туги
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Десна (1967) /
Вірші
Іронія випадку, або До лазні не заходив
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іронія випадку, або До лазні не заходив
Когось до подиву здригне
мотив "піти у розвідку",
а дехто слушно зазирне
в мою медичну довідку.
Комусь захочеться спитать,
чи хліб я де не їв глевкий?
Тому насмілюсь розхитать
табу своєї витівки.
Легка відлига. Вечір. Ніч.
Уже про все домовився.
Ключі - у мене. Інша річ,
що сторож щось тривожився.
Від друзів - геть! Із дому - геть!
Схотілось незвичайного.
Освіти нашої мечеть
додасть ... чогось сакрального.
Навчали ж нас, що другий дім -
це школа! От і звикли ми.
А що як Новий рік у нім
зустріти... Хата з вікнами...
Не так, як вдома, - з холодцем,
але ж не в їжі істина.
Закуска є, та ще й з винцем!
Навіщо зайва лисина?
У препараторській, яка -
до кабінету фізики,
накрив я столик з часника
і кулінарних ризиків.
В якусь пробірочку налив
того, що п'ють не гублячи:
- Ну, будь же дивом з-поміж див,
меню такої зустрічі!
Вмикаю згодом "реквізит"
(хай сам, та не на цвинтарі ж)
й пісенний слухаю транзит
"народних", що на Інтері...
Аж раптом чую, наче ось
чиясь хода підлогою...
Нікого поруч, але хтось
застиг з пересторогою.
Оце так вчулося! Аж зле!
Недовго й налякатися.
На слух не скаржусь я, але
хотілось сумніватися.
Та що це коїться?! Тепер
зітхає хтось за партою...
Нема ж нікого - очі стер,
але - немов під вартою.
Спокійно, друже, витри піт.
Ти сам в порожнім закладі.
Директором тут Іполит,
а він тепер - на Заході.
Щоправда, вчителька одна -
ще незаміжня дамочка -
заходить іноді нудна
якусь поправить рамочку.
Але ж її тепер нема?
Чого ж його боятися?
Ну шурхотить якась пітьма -
неначе хоче гратися.
Наллю в пробірочку я ще...
Чого не забажається,
з пробіркою в руці те все
на Новий рік збувається...
А що це грюкнуло? Внизу?
Підборів відзвук чується...
Я так закуску розтрясу,
живіт потому здується.
Ось клацнув впевнено замок,
виразно двері скрипнули...
Уже не сам... У той куток
припхався хтось в канікули.
Вина не дам. Хіба це ніч?
Об'єкт під охороною.
Гаразд, я вийду віч-на-віч,
мовляв, свій труд виконую.
- А хто там вдерся на об'єкт?
Аж тут - та сама вчителька...
В очах - потужний інтелект,
стоїть - як повелителька...
Брандспойт направила в мене
(чи не з якогось транспорта?).
Отямивсь - сам уже, але
дивлюсь - немає паспорта...
26.12.2010 "Сльзогінний сік березових віників"
мотив "піти у розвідку",
а дехто слушно зазирне
в мою медичну довідку.
Комусь захочеться спитать,
чи хліб я де не їв глевкий?
Тому насмілюсь розхитать
табу своєї витівки.
Легка відлига. Вечір. Ніч.
Уже про все домовився.
Ключі - у мене. Інша річ,
що сторож щось тривожився.
Від друзів - геть! Із дому - геть!
Схотілось незвичайного.
Освіти нашої мечеть
додасть ... чогось сакрального.
Навчали ж нас, що другий дім -
це школа! От і звикли ми.
А що як Новий рік у нім
зустріти... Хата з вікнами...
Не так, як вдома, - з холодцем,
але ж не в їжі істина.
Закуска є, та ще й з винцем!
Навіщо зайва лисина?
У препараторській, яка -
до кабінету фізики,
накрив я столик з часника
і кулінарних ризиків.
В якусь пробірочку налив
того, що п'ють не гублячи:
- Ну, будь же дивом з-поміж див,
меню такої зустрічі!
Вмикаю згодом "реквізит"
(хай сам, та не на цвинтарі ж)
й пісенний слухаю транзит
"народних", що на Інтері...
Аж раптом чую, наче ось
чиясь хода підлогою...
Нікого поруч, але хтось
застиг з пересторогою.
Оце так вчулося! Аж зле!
Недовго й налякатися.
На слух не скаржусь я, але
хотілось сумніватися.
Та що це коїться?! Тепер
зітхає хтось за партою...
Нема ж нікого - очі стер,
але - немов під вартою.
Спокійно, друже, витри піт.
Ти сам в порожнім закладі.
Директором тут Іполит,
а він тепер - на Заході.
Щоправда, вчителька одна -
ще незаміжня дамочка -
заходить іноді нудна
якусь поправить рамочку.
Але ж її тепер нема?
Чого ж його боятися?
Ну шурхотить якась пітьма -
неначе хоче гратися.
Наллю в пробірочку я ще...
Чого не забажається,
з пробіркою в руці те все
на Новий рік збувається...
А що це грюкнуло? Внизу?
Підборів відзвук чується...
Я так закуску розтрясу,
живіт потому здується.
Ось клацнув впевнено замок,
виразно двері скрипнули...
Уже не сам... У той куток
припхався хтось в канікули.
Вина не дам. Хіба це ніч?
Об'єкт під охороною.
Гаразд, я вийду віч-на-віч,
мовляв, свій труд виконую.
- А хто там вдерся на об'єкт?
Аж тут - та сама вчителька...
В очах - потужний інтелект,
стоїть - як повелителька...
Брандспойт направила в мене
(чи не з якогось транспорта?).
Отямивсь - сам уже, але
дивлюсь - немає паспорта...
26.12.2010 "Сльзогінний сік березових віників"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
