У 2010 році українським читачам пощастило тричі. Троє літераторів вищої ліги видали свої романи. Це "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Ворошиловград" Сергія Жадана та "Записки українського самашедшого" Ліни Костенко. Для повного комплекту бракувало хіба що Андруховича.

Та літературне життя 2010 року не обмежилося трьома книжками. "Українська правда. Життя" налаштувала оптику та вирішила роздивитися події літературного року.

Трофеї року

З-поміж великих нагород наразі відбулася лише одна - премія "Книга року Бі-Бі-Сі". Переможцем цього року став Сергій Жадан із романом "Ворошиловград".

Урізану Шевченківську премію поки що нікому не дали. Цікаво, чи лауреатом стане відомий широкому загалу автор, чи мислитель локального штибу.

Зате 24 грудня мають оголосити результати рейтингу "Книжка року". Поки що цей рейтинг відзначився хіба що низкою номінантів другої свіжості. Наприклад, у короткі списки номінації "Красне письменство" потрапили безперечно свіжі перевидання старих текстів Шкляра та Подерв'янського.

Варто також згадати про конкурс "Коронація слова", де влітку нагородили авторів найкращих рукописів.

Усі рукописи в результаті отримали світле видавниче майбутнє. Цього року чи то відзначили справді хороші тексти, чи то видавці гарно попрацювали. Скажімо, володар "Гран-прі" Володимир Лис увійшов у короткий список "Книги року Бі-Бі-Сі" з романом "Століття Якова".

Щойно вийшов роман, який отримав "Гран-прі" конкурсу "Коронація слова" - роман про Богдана Хмельницького "Із сьомого дна". Цікаво, чи повторить він успіх "Століття Якова" - адже і видавець, і жанр співпадають.

Є трофеї і в сфері оформлення книжок. Цього року видавництво "Грані-Т" з'їздило в Москву на виставку-ярмарок і заробило нагороди за свої обкладинки. Лишилося дочекатися нагород на конкурсах поза пострадянським простором.

Як бачите, трофеїв не так вже й багато. Відтак варто запастися терпінням і поп-корном, щоб чекати на перемогу української книжки в світі.

Цифри року

Протягом року видавці говорили про кризову фінансову ситуацію. Жити й танцювати заважали то примари нових податків, то нечисті руки.

Водночас цього року видавці почали хвалитися накладами. "Лед тронулся", як сказав би Остап Бендер.

У липні 2010 року видавництво "Клуб сімейного дозвілля" заявило про 100 тисяч проданих примірників романів Люко Дашвар. У вересні вийшов її новий роман "Мати все", і вже в листопаді видавець сказав про 42 тисячі проданих примірників.

Сьогодні можна сказати, що Люко Дашвар стала своєрідним мірилом успішності книжки. Принаймні такий висновок можна зробити зі слів Оксани Забужко про "стати другою Люко Дашвар".

Роман Оксани Забужко також непогано продається. Кажуть, що 20-тисячний наклад роману "Музей покинутих секретів" закінчується. Книжка досі стоїть на перших сходинках рейтингу книгарні "Є", відтак її досі купують. Тобто можна сподіватися на наступний наклад.

Більш скромно виглядає "Ворошиловград" Сергія Жадана. Його видавець говорить про 3,5 тисячі проданих примірників. Імовірно, після перемоги в "Книзі року Бі-Бі-Сі", перший 5-тисячний наклад скоро може закінчитися.

Новинкою та бестселером цього та наступного року може стати роман Ліни Костенко "Записки українського самашедшого". Його представили 17 грудня. На Миколая книжка з'явилась у продажі на книжковому ярмарку - і її розхапали. Відтак можна очікувати на справжній комерційний успіх.

Загалом, рейтинги "Топ-10 продажів" українських книгарень свідчать про сумний інформаційний вакуум. Видавці в Україні не поспішають голосно говорити про наклади. Звідси й чутки про нелегально додруковані книжки.

Водночас Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, говорить про стабілізацію книжкового ринку: "52,2 % видавництв, які заповнили опитувальні анкети, засвідчили, що у першому півріччі цей показник у середньому збільшився на 17,5 %".

Якщо цифри виросли, тоді чому так мало нових імен? Відповідь знову дає Афонін: "Це зростання створено значною мірою за рахунок видань попередніх років, а не новинок".

Повторне використання сировини - дуже екологічна практика. Щоправда, вона не надто ефективна в царині літератури.

Поліглоти року

Не так давно Оксана Забужко повернулась із літературних мандрів Європою, де презентувала німецький переклад роману "Музей покинутих секретів" ("Museum der vergessenen Geheimnisse").

Крім того, в Польщі переклали "Солодку Дарусю" Марії Матіос (Słodka Darusia), а в Литві - "Anarchy in the UKR" Сергія Жадана.

Поза Україною українська література прозвучала і в США, де надрукували розповіді про українських письменників "Ukrainian Writers: Nikolai Gogol, Elena Filatova, Shevchenko National Prize, Lyubov Sirota, Taras Shevchenko, David Bronstein".

Перекладами прози справа не обмежилася. Увагу іноземних перекладачів привернула й сучасна українська поезія.

З класики переклали вибрані поезії Богдана-Ігора Антонича з коментарями - "Ecstasies and Elegies".

З новішого згадаємо про переклад словацькою збірника дванадцяти українських поетів із Карпат "Дваnа́st'". Більш екзотично португальською зазвучала "Мала антологія молодої української лірики "Лоза / Videira".

Сучасна українська поезія є і в International Poetry Review. Осінній випуск журналу називається "Двадцять п'ять років української поезії". Упорядники зібрали поезії останньої чверті століття з підзаголовком "Нові голоси свободи, яку ще слід створити".

Іноземні читачі за бажання доволі легко можуть познайомитись із ключовими постатями екзотичної для них української літератури.

А з літературою яких екзотичних країн легко може познайомитися пересічний український читач?

Драгоман року

Цю пальмову гілку можна віддати перекладачам і перекладам видавництва "Фоліо".

У 2010 році "Фоліо" запустило серію перекладів європейських романів "Карта світу". Але деякі з них змушують сумніватись в автентичності та якості.

Наведемо два найсвіжіших приклади сумнівних книжок.

Бестселером у всьому світі є детективна трилогія "Міленіум" шведського письменника Стіга Ларссона. "Фоліо" випустило її переклад зі скромною приміткою "переклад українською В.М.Верховня". З якої мови робили переклад - не зазначено.

В.М.Верховень ніколи раніше не був помічений у перекладах зі шведської. Перекладач роману "Витівки кепського дівчиська" нобелівського лауреата Варгаса Льоси так само невідомий у вузьких професійних колах. В.С.Бойко раніше ніколи нічого не перекладав з іспанської.

Зате свіжий переклад роману Ерленда Лу "Тихі дні в Перемішках" виглядає цілком правдиво. Принаймні, постать перекладача вселяє довіру - Ірина Сабор уже багато років працює з норвезькою мовою. Неясно тільки, чому назву "Stielle dager i Mixing Part" переклали один-в-один із російським "Тихие дни в Перемешках"?

Загалом в Україні відчувається вакуум перекладів. Подекуди складається враження, що видавці так прагнуть видати гарантовано успішну книжку, що хапаються за перші-ліпші бестселери.

Не йдеться про формування цілісного поля різних зарубіжних літератур. Наразі український читач не має можливості знати, що відбувається в сучасній англійській, американській, африканській, французькій, китайській, російській літературах. Натомість маємо лише низку "бестселерів".

Афера року

Якби в якій-небудь українській премії існувала нагорода за спритність у продажах, то її точно віддали б Василю Шкляру за його останній роман "Залишенець. Чорний ворон".

Шкляр протягом року зумів тричі продати один і той самий роман.

Протягом осені 2009 року текст вийшов у журналі "Сучасність", у видавництві "Ярославів вал" і у видавництві "Клуб сімейного дозвілля".

Восени Шкляр отримав нагороду "Найкращий письменник" у конкурсі "Найкраща книга 17 Форуму видавців".

Майже одночасно стався казус. Обидва видавництва подали роман Шкляра на премію "Книга року Бі-Бі-Сі 2010".

Залишається тільки радіти, що "Чорний ворон" не потрапив у короткий список і не отримав премії. Інакше видавцям довелося б порівну поділити наліпки "Книга року Бі-Бі-Сі 2010".

Ця ситуація - наслідок непрозорості українського книжкового ринку та відсутності культури дотримання авторських прав.

Кидок року

У середині грудня в Держкомтелерадіо заявили про практику відкатів у програмі "Українська книга".

"Ми урізали більш ніж на 40% завищені кошториси видавців, що при сприянні несумлінних чиновників витрачали державні кошти на випуск книг. І затверджувалося все це, на жаль, департаментом видавничої справи і преси майже безвідмовно", - заявив голова Держкомтелерадіо Юрій Плаксюк.

Натомість Олександр Афонін звернув увагу на хибність такого скорочення: "З точки зору обрахунку вартості книги це - нісенітниця. Це все одно що вимагати виносити дитину за 4,5 місяці. Однак перераховувати кошториси потрібно і дуже ретельно".

Юрій Праксюк стверджує, що джерелом проблем для "Української книги" стало насамперед Міністерство економіки: "На сьогодні головною перепоною у друкуванні понад сотні суспільно важливих книжок стало Міністерство економіки, тому що інструкція передбачає особливий порядок закупівлі в одного чи кількох учасників книжок і послуг видавництв. Тим більше, що Міністерство фінансів кошти на українську книгу виділило".

Відтак прогноз. Наступного року видавцям, можливо, вже не світить видати тисячу книжок про історію міста Харцизьк за 350 тисяч гривень державних грошей.

Втрата року

Олесь Ульяненко

Найнесподіванішою втратою стала смерть Олеся Ульяненка - письменника, лауреата Малої Шевченківської премії. Він був скандально відомий завдяки своїм неоднозначним романам і конфлікту з НЕК з питань захисту суспільної моралі.

Ульяненко помер незадовго після виходу свого роману "Жінка його мрії". В інтернеті зараз можна прочитати уривки його останнього роману "Пророк".

Судячи з останніх рецензій на тексти Ульяненка, найближчим часом можна сподіватися на переформатування його медійного образу. Як співали "Чайф": "Сегодня умрешь, завтра скажут - поэт".

Реінкарнація року

У 2010 році живий класик Ліна Костенко повернулася до вдячної публіки. Навесні письменниця відзначила свій ювілей в Українському домі.

Ліна Костенко вже дуже давно не публікувала нових текстів. Вихід її роману "Записки українського самашедшего" - справді подія.

Перший прозовий текст Ліни Костенко має всі шанси стати бестселером-2011.

Попри тривале не-писання Ліни Костенко, її роман дуже сучасний. Щоб сходу уявити собі його стиль, достатньо згадати, як виглядає пазл. Можна говорити про осучаснене та мінімалістичне використання техніки "потік свідомості". Щось такого штибу вже було в монологах Артура Пепи в романі "Дванадцять обручів" Юрія Андруховича. До речі, романи Забужко та Костенко читачі вже пробують порівнювати за дещо стьобними кількісними та якісними параметрами.

* Більш детальну рецензію на новий роман Ліни Костенко читайте на "Українській правді. Життя" наприкінці наступного тижня

Експеримент року Експериментом року по праву можна вважати активний обмін між літературою та іншими видами мистецтва.

Наприклад, програму книжкового ярмарку "Медвін" почали ділити на кілька частин, де кожна зосереджена навколо певного виду мистецтва. Театр, живопис, музика, кіно та майстер-класи непогано прижилися до літератури.

Література теж вміє гарно вкорінюватись. Скажімо, "Літературна сцена" вже декілька років має свою програму в рамках фестивалю "Країна Мрій". Цього року в літературну програму вросли і кіно, і музика, і гастрономія.

Протягом 2010 року став помітним зв'язок між літературою та українським в міру живим кінематографом. Наприклад, у липні в кінотеатрах показали екранізацію роману блогера Адольфича "Чужа".

У вересні на екрани вийшли малобюджетні короткометражки "Мудаки. Арабески", куди увійшла екранізація епізоду роману Андруховича "Рекреації". Крім того, в "Мудаках" є й окремий анімаційний фільм про українську літературу в школі - він присвячений Дмитру Табачнику.

Концентратом обмінів між різними видами мистецтва став "Літреактор". Саме так називалася літературна складова цьогорічного ГогольFest. Тоді Любко Дереш і Ута Кільтер займалися пошуками архетипів і молодих авторів-початківців. Літературна реакція відбувалася на тлі нещодавньої виставки "Сексуальність і Трансцендентність".

Ці експерименти свідчать про дуже неоднозначні процеси в сучасній українській літературі.

З одного боку, відбувається цілком природне поступове стирання меж між видами мистецтва.

Водночас не можна не сказати про іншу причину цього процесу - це криза сучукрліту. В такій великій країні як Україна так мало літератури - бракує імен, тем, жанрів і видавців.

Вакуум ніби заповнюють антології сучасної прози та поезії. Видання такого типу можна красиво аргументувати створенням канону сучасної української літератури.

Поява бодай одного нового сильного гравця могла би відчутно скаламутити цю стоячу воду.

Прогноз песимістичний

Живі класики допишуть і видадуть свої нові романи. Видавці продовжать видавати антології. Перекладачі робитимуть халтуру. Піпл все це їстиме, щоб підтримати сучасну українську літературу.

Прогноз утопічний

Письменники та видавці вийдуть зі своєї резервації та відкриють очі на реальний світ, де за читача треба боротися, його треба виховувати та приваблювати. І формою, і змістом.

З'явиться молодий талановитий автор. Він скаламутить українську літературу, підніме хвилю суперечок і критики, його книги стануть бестселерами. Про них писатимуть у блогах і говоритимуть на ТБ.

Український стенд на Франкфуртському книжковому ярмарку буде визнано найліпшим і найінформативнішим. Форум видавців стане полем справжнього міжнародного літературного обміну.

Читати українську літературу стане модно.