ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2024.09.24 19:50
Ось він сидить на підвіконні - молодий, високий, стрункий. Великі каштанові очі трохи сумні, але на вустах незмінна посмішка. І завжди в оточенні дітей - маленьких або вже великих. На колінах - розкрита «Енеїда» з фантасмагоричними ілюстраціями Базилевича

Сонце Місяць
2024.09.24 17:50
сонце із ґрунтом щедротно розмазане
минаючи ананаси авокадо кокоси
& сезанн вештається фруктовим базаром
споживаючи врешті-решт осінь

як раніш ґійом полюбляв попоїсти
смачно й дешево на монпарнасі
а потім туди вступили фашисти

Козак Дума
2024.09.24 16:26
Нарешті ми зустрілися, козаче,
уперше за ці довгі дні війни.
З-за хмари сумовито лине «Кача»,
окіл – лише посохлі полини…

Маленький горбик, вкритий чагарями,
облуплений, мікроскопічний хрест…
Невже Всевишній прямо біля брами

Микола Дудар
2024.09.24 10:09
Які ж ви гарні тут усі
Цвітущо - ніжні до упаду…
Що значить правильний сусід —
Коли пристьобує позаду
Своє пошкодження душі
До красоти... так мелодійно…
Переконай мене утім,
Що вже траплялося подібне…

Юрій Гундарєв
2024.09.24 09:09
Коли панує спека-жарінь,
від тебе вже не відкидається тінь,
а ноги набиті ватою
і хочеться лише спати, -
рятує вона одна:
прозора, живильна,
всесильна
вода…

Олександр Сушко
2024.09.24 09:04
Ех, кохання, кохання! Ну хто я без тебе, скажи?
А ні бе, а ні ме, працьовитий шматок протоплазми.
А з тобою - живу! В теплу пазуху вужиком "вжик"
І уже у раю! Кожен день не буденщина - празник.

Я дрімати не звик біля мавки, бо ще не скопець,

Микола Соболь
2024.09.24 06:54
Чорні голівоньки соняхів
помежи пожухлих трав.
Іншими стали сьогодні ми,
Бог нас такими не знав.
Очі запалені, зморені,
став ратоборцем ратай,
дух наш козацький не скорено,
в’ється між шанцями плай –

Віктор Кучерук
2024.09.24 05:32
Не залишаючи слідів
Ніяких вздовж узбіч, –
Ми, наче кола по воді,
Розбіглись навсібіч.
Ніхто сьогодні не знайде
Відбитків наших ніг,
Бо ми давно вже бозна-де
Від юності доріг.

Володимир Каразуб
2024.09.23 19:32
Так легко обривається в тобі
Мотив весни.
Мотив без нот, без імені, без слова,
Що йде за ним.
Спадає цвіт, зникає світ, вгорі
Здається, — байдуже. Міжчасова безмовність.
Слова. Холодний бісер ночі… бісер… ночі,
І чорний бісер з дна твоїх зіниць

Ілахім Поет
2024.09.23 19:02
Я ліз у пекло поперед батьків.
Бентежив лихо, доки воно тихе.
Хотілось - не надкусював, а їв.
Кохалося – тим почуттям і дихав.
З пісень слова незграбні викидав,
А стогін перетворював на блюзи.
Ловилась риба, хоч не ліз у став.
Любила та, на кого

Юрко Бужанин
2024.09.23 17:09
Думки нуртують
і на скроні тиснуть дзвінко,
У фантазій
сплелися вони
візерунки...
Поряд мене Ти(!) йдеш,
найпрекрасніша

Тетяна Левицька
2024.09.23 14:56
Сутеніло! Вечір ковтав світло так швидко, що Жанна не встигала завидно добратися з роботи в дитячий садок. Погода засмучувала. Зранку зарядила нудна мжичка. Небо заволокло чорними хмарами. Пізня осінь палила густий туман, що стелився над річкою сивою куря

Олександр Сушко
2024.09.23 12:54
Був поетом. Літав понад хмарами,
А тепер на Донбасі, в рову.
Не залякуйте Божими карами,
Бо і так я у пеклі живу.

Ні вперед, ні назад. Нема виходу.
Смерть усюди. Хитається світ.
Перепаленим порохом дихати

Леся Горова
2024.09.23 11:39
Немічні промені сонця, що сонне ще,
Ріжуть туману навішену шаль.
Та не під силу дебеле полотнище
Ніччю затупленим іхнім ножам.

Човгають вперто, дирявлять настирливо,
Вже не такі і безсилі на взір,
Бо заблищала роса намистинами

Микола Дудар
2024.09.23 07:46
Скажу вам більше — є готівка…
Ну десь тако вагонів зотри
В одному з них своя горілка
(Тут ще дізнатися би котрий…)
Багато де чого залежить
З якого боку підібратись,
І не дай бог, якщо є нежить…
Бо доведеться теліпатись

Віктор Кучерук
2024.09.23 05:55
Несвідомі ми та грішні,
Раз у головах бедлам, –
Наряджаємось розкішно
І гуляємо без гальм.
Обираючи десь одяг,
Чи п’ючи хмільний напій, –
Пам’ятаймо, що на сході
Йде за щастя наше бій.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Артур Курдіновський
2023.12.07

Галюся Чудак
2023.11.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Походощук (1989) / Проза

 Город и девчонка
Еще не спящий город, улыбаясь смотрел ей в глаза. Она села, свесив ножки и начала игриво ими мотылять туда-сюда. На её лице была заметна улыбка, а глаза как-то странно блестели.
– Девочка, ты влюблена, – с улыбкой сказал город.
– Чепуха, я его не люблю!
– Вздор! Тогда почему ты здесь?
– Мне просто скучно, решила погулять. Разве это порок – любить гулять?
– Нет, не порок. Но обычно маленькие девочки не гуляют по таким местам.
– А я не маленькая.
– Да неужели? Сколько тебе? Пятнадцать? Шестнадцать?
– Мне уже семнадцать лет!
– О, да, взрослая.
– Ты смеешься надомной?!
– Нет, нет, что ты… Просто мне уже шестьсот и для меня ты лишь очередная забавная глупышка.
– Я не глупышка, перестань! Яздесь хотела побыть одна, хотела отдохнуть от осуждения людей. Но ты же не человек, зачем тебе меня осуждать?
– Да, наверное, ты права, извини,пожалуйста. Просто я слишком стар и люди за столько лет моего существования разучились обращать на меня внимание. У меня очень редко есть возможность скем-то поболтать и я, наверное, просто разучился общаться.
– Ничего… забыли… прощаю…
– Мне все равно простишь ты меня или нет.
– Я знаю… но все равно – прощаю…
– Ну ладно, спасибо. Лучше расскажи, что случилось?
– Да ничего, все как всегда. Родителям на меня плевать, друзья предали, а теперь и он меня предал…
– Ну-ну, спрячь слёзы, они мешают мне смотреть на себя в твоих глазах.
– Тебе показалось. Я не плачу. Больше уже не плачу. Эх… Как бы хотелось стать ко всему равнодушной…
– Но тогда бы ты не была человеком. Погоди, со временем все уладиться, это лишь первые неудачи в твоей жизни, может быть гораздо хуже…
– Спасибо, утешил…
Город улыбнулся.
– Извини, в самом деле не толяпнул, имел ввиду что надо учиться переживать неудачи, их будет много…
– Так зачем они? Зачем жить, если жизнь столь ужасна?
– Нет, ваша жизнь, жизнь людей,она не ужасна, она прекрасна: уходят неудачи и с новым рассветом у вас начинается новая жизнь, у вас все налаживается, у вас снова есть любимые и друзья, а я… я одинок всегда… много людей, много деревьев и машин, но я один, всегда один… и лишь иногда удается поговорить с кем-то вроде тебя…
– Да нет же, ты не прав. Намного проще быть одиноким нежили жить среди подлых, коварных, злых и самовлюбленных людей!
– Глупышка, среди людей не сложно жить, тебя просто испугали первые неудачи твоей жизни и теперь ты просто трусишь идти по жизни дальше…
– Я не трусиха! Я ничего небоюсь!
– Ничего кроме жизни.
– Ты мне надоел, уходи…
– Да я бы рад, но я же город…
– Да что за жизнь? Даже здесь немогу побыть одна!
– Я просто стараюсь помочь…
– У тебя ничего не выйдет,слишком поздно, я уже все решила…
– Все решила? Что именно решила?Девочка, ты же еще маленькая, одумайся, у тебя вся жизнь впереди! А как жеродители?
– Для них я словно умерла…
– Друзья?
– Для них мертва!
– А он?
– И для него! Он уже нашел получше, ту, которая любит жизнь.
– Девочка, оглянись! Красивое небо и закат, смешные облака!
– Не надрывайся, я уже давно для всех мертва!
– Но для меня, для меня же ты жива!
– Прости, но ты и сам для всех уж умер. Или я не права? Молчишь? Ну что ж… Прости и… Прощай…
– Девочка!!!
Девчонка встала, раскинув руки встороны, пустилась в полёт, такой недолгий единственный полёт в её жизни, полёт из крыши многоэтажки.
– Глупая, глупая девочка, я отдал бы все за то лишь бы один день побыть человеком… А ты отдала целую жизнь лишь за то чтобы быть вечно одинокой…
Внизу возле дома сбежались люди.На асфальте лежала мертвая семнадцатилетняя девочка.
– Её убили? – спросил кто-то из толпы.
– Да, её убил этот город, – сказал кто-то из стариков.
– Да нет же, люди, её убили вы, – с грустью сказал город, но его почему-то никто не услышал, – их всех убили вы… Как больно смотреть на их полёты, но поверьте, я стараюсь всех удержать, стараюсь… в отличии от вас… Вы все глупцы, а эта маленькая девочка… она храбрее всех… Она и в самом деле не плакала… Она лучше вас всех живых вместе взятых, она не умела отвечать болью на боль, подлостью на подлость, ненавистью на ненависть, она нашла в себе храбрость сделать вам услугу и избавить вас от своего присутствия,но вы так никогда ничего и не поймёте и всегда во все времена над мертвым телом то ли этой девочки или какой-нибудь другой будете говорить свою фразу «город её убил». Спасибо, девочка. Я понял. Я рад что я не человек. Я рад что одинок. Прости меня, не понял тебя сразу. Я буду помнить твои зелёные глаза, своё отражение в них, буду помнить золотые пряди и твою улыбку.
И город уже без улыбки уснул. Ему снилась девчонка с золотыми волосами, которая сев на краю крыши дома, свесив ножки игриво начала ими мотылять туда-сюда. На её лице была заметна улыбка и глаза как-то странно блестели. Эта глупая маленькая девчонка снилась городу вновь и вновь. Её со временем забыли. Но в его снах она была жива всегда. Город влюбился в девчонку. Жаль, что она это сразу не поняла.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-01-03 20:34:47
Переглядів сторінки твору 733
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2011.02.03 16:35
Автор у цю хвилину відсутній