ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.09.12 06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.

хома дідим
2026.09.11 20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог

Ірина Вовк
2026.09.11 18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)

«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)

ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.

С М
2026.09.11 16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?

Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім

Ольга Садкова
2026.09.11 15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.

По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.

Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.

Марія Дем'янюк
2026.09.11 13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.

Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!

Борис Костиря
2026.09.11 12:29
Відбувся у природі збій,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.

Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,

Вячеслав Руденко
2026.09.11 11:37
Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.

Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,

Віктор Кучерук
2026.09.11 06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.

Артур Сіренко
2026.09.10 22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло

хома дідим
2026.09.10 21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс

Ольга Садкова
2026.09.10 21:12
Десь відходить моє тепле літо,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.

Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,

Євген Федчук
2026.09.10 19:59
Зовсім звичайним ранок видававсь –
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по

Вячеслав Руденко
2026.09.10 15:15
Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.

Борис Костиря
2026.09.10 12:13
Нехай гряде оновлення весни,
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.

Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети

Ірина Вовк
2026.09.10 08:41
«ЗАГИБЕЛЬ АТЛАНТИДИ: Коли Океан закрив Небо»

(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)

ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Походощук (1989) / Проза

 Город и девчонка
Еще не спящий город, улыбаясь смотрел ей в глаза. Она села, свесив ножки и начала игриво ими мотылять туда-сюда. На её лице была заметна улыбка, а глаза как-то странно блестели.
– Девочка, ты влюблена, – с улыбкой сказал город.
– Чепуха, я его не люблю!
– Вздор! Тогда почему ты здесь?
– Мне просто скучно, решила погулять. Разве это порок – любить гулять?
– Нет, не порок. Но обычно маленькие девочки не гуляют по таким местам.
– А я не маленькая.
– Да неужели? Сколько тебе? Пятнадцать? Шестнадцать?
– Мне уже семнадцать лет!
– О, да, взрослая.
– Ты смеешься надомной?!
– Нет, нет, что ты… Просто мне уже шестьсот и для меня ты лишь очередная забавная глупышка.
– Я не глупышка, перестань! Яздесь хотела побыть одна, хотела отдохнуть от осуждения людей. Но ты же не человек, зачем тебе меня осуждать?
– Да, наверное, ты права, извини,пожалуйста. Просто я слишком стар и люди за столько лет моего существования разучились обращать на меня внимание. У меня очень редко есть возможность скем-то поболтать и я, наверное, просто разучился общаться.
– Ничего… забыли… прощаю…
– Мне все равно простишь ты меня или нет.
– Я знаю… но все равно – прощаю…
– Ну ладно, спасибо. Лучше расскажи, что случилось?
– Да ничего, все как всегда. Родителям на меня плевать, друзья предали, а теперь и он меня предал…
– Ну-ну, спрячь слёзы, они мешают мне смотреть на себя в твоих глазах.
– Тебе показалось. Я не плачу. Больше уже не плачу. Эх… Как бы хотелось стать ко всему равнодушной…
– Но тогда бы ты не была человеком. Погоди, со временем все уладиться, это лишь первые неудачи в твоей жизни, может быть гораздо хуже…
– Спасибо, утешил…
Город улыбнулся.
– Извини, в самом деле не толяпнул, имел ввиду что надо учиться переживать неудачи, их будет много…
– Так зачем они? Зачем жить, если жизнь столь ужасна?
– Нет, ваша жизнь, жизнь людей,она не ужасна, она прекрасна: уходят неудачи и с новым рассветом у вас начинается новая жизнь, у вас все налаживается, у вас снова есть любимые и друзья, а я… я одинок всегда… много людей, много деревьев и машин, но я один, всегда один… и лишь иногда удается поговорить с кем-то вроде тебя…
– Да нет же, ты не прав. Намного проще быть одиноким нежили жить среди подлых, коварных, злых и самовлюбленных людей!
– Глупышка, среди людей не сложно жить, тебя просто испугали первые неудачи твоей жизни и теперь ты просто трусишь идти по жизни дальше…
– Я не трусиха! Я ничего небоюсь!
– Ничего кроме жизни.
– Ты мне надоел, уходи…
– Да я бы рад, но я же город…
– Да что за жизнь? Даже здесь немогу побыть одна!
– Я просто стараюсь помочь…
– У тебя ничего не выйдет,слишком поздно, я уже все решила…
– Все решила? Что именно решила?Девочка, ты же еще маленькая, одумайся, у тебя вся жизнь впереди! А как жеродители?
– Для них я словно умерла…
– Друзья?
– Для них мертва!
– А он?
– И для него! Он уже нашел получше, ту, которая любит жизнь.
– Девочка, оглянись! Красивое небо и закат, смешные облака!
– Не надрывайся, я уже давно для всех мертва!
– Но для меня, для меня же ты жива!
– Прости, но ты и сам для всех уж умер. Или я не права? Молчишь? Ну что ж… Прости и… Прощай…
– Девочка!!!
Девчонка встала, раскинув руки встороны, пустилась в полёт, такой недолгий единственный полёт в её жизни, полёт из крыши многоэтажки.
– Глупая, глупая девочка, я отдал бы все за то лишь бы один день побыть человеком… А ты отдала целую жизнь лишь за то чтобы быть вечно одинокой…
Внизу возле дома сбежались люди.На асфальте лежала мертвая семнадцатилетняя девочка.
– Её убили? – спросил кто-то из толпы.
– Да, её убил этот город, – сказал кто-то из стариков.
– Да нет же, люди, её убили вы, – с грустью сказал город, но его почему-то никто не услышал, – их всех убили вы… Как больно смотреть на их полёты, но поверьте, я стараюсь всех удержать, стараюсь… в отличии от вас… Вы все глупцы, а эта маленькая девочка… она храбрее всех… Она и в самом деле не плакала… Она лучше вас всех живых вместе взятых, она не умела отвечать болью на боль, подлостью на подлость, ненавистью на ненависть, она нашла в себе храбрость сделать вам услугу и избавить вас от своего присутствия,но вы так никогда ничего и не поймёте и всегда во все времена над мертвым телом то ли этой девочки или какой-нибудь другой будете говорить свою фразу «город её убил». Спасибо, девочка. Я понял. Я рад что я не человек. Я рад что одинок. Прости меня, не понял тебя сразу. Я буду помнить твои зелёные глаза, своё отражение в них, буду помнить золотые пряди и твою улыбку.
И город уже без улыбки уснул. Ему снилась девчонка с золотыми волосами, которая сев на краю крыши дома, свесив ножки игриво начала ими мотылять туда-сюда. На её лице была заметна улыбка и глаза как-то странно блестели. Эта глупая маленькая девчонка снилась городу вновь и вновь. Её со временем забыли. Но в его снах она была жива всегда. Город влюбился в девчонку. Жаль, что она это сразу не поняла.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-01-03 20:34:47
Переглядів сторінки твору 840
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2011.02.03 16:35
Автор у цю хвилину відсутній