ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Роман Миронов
2026.06.13 21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.

Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,

хома дідим
2026.06.13 20:36
іконостас твоїх ікон
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних

Марія Дем'янюк
2026.06.13 16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.

Он щебече соловейко —
Зупинилася,

Світлана Пирогова
2026.06.13 14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.

Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,

Борис Костиря
2026.06.13 13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?

Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали

Артур Курдіновський
2026.06.13 12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.

Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,

Охмуд Песецький
2026.06.13 09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.

Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн

Віктор Кучерук
2026.06.13 07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26

Тетяна Левицька
2026.06.12 22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.

Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла

хома дідим
2026.06.12 20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій

Олена Побийголод
2026.06.12 18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)

Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.

    Нам пісня в праці й житті помагає,

Борис Костиря
2026.06.12 13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.

Розпливаються сталі поняття

Татьяна Квашенко
2026.06.12 12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.

У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене

Іван Потьомкін
2026.06.12 09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н

Віктор Кучерук
2026.06.12 07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.

Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -

С М
2026.06.11 21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це

Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Походощук (1989) / Проза

 Город и девчонка
Еще не спящий город, улыбаясь смотрел ей в глаза. Она села, свесив ножки и начала игриво ими мотылять туда-сюда. На её лице была заметна улыбка, а глаза как-то странно блестели.
– Девочка, ты влюблена, – с улыбкой сказал город.
– Чепуха, я его не люблю!
– Вздор! Тогда почему ты здесь?
– Мне просто скучно, решила погулять. Разве это порок – любить гулять?
– Нет, не порок. Но обычно маленькие девочки не гуляют по таким местам.
– А я не маленькая.
– Да неужели? Сколько тебе? Пятнадцать? Шестнадцать?
– Мне уже семнадцать лет!
– О, да, взрослая.
– Ты смеешься надомной?!
– Нет, нет, что ты… Просто мне уже шестьсот и для меня ты лишь очередная забавная глупышка.
– Я не глупышка, перестань! Яздесь хотела побыть одна, хотела отдохнуть от осуждения людей. Но ты же не человек, зачем тебе меня осуждать?
– Да, наверное, ты права, извини,пожалуйста. Просто я слишком стар и люди за столько лет моего существования разучились обращать на меня внимание. У меня очень редко есть возможность скем-то поболтать и я, наверное, просто разучился общаться.
– Ничего… забыли… прощаю…
– Мне все равно простишь ты меня или нет.
– Я знаю… но все равно – прощаю…
– Ну ладно, спасибо. Лучше расскажи, что случилось?
– Да ничего, все как всегда. Родителям на меня плевать, друзья предали, а теперь и он меня предал…
– Ну-ну, спрячь слёзы, они мешают мне смотреть на себя в твоих глазах.
– Тебе показалось. Я не плачу. Больше уже не плачу. Эх… Как бы хотелось стать ко всему равнодушной…
– Но тогда бы ты не была человеком. Погоди, со временем все уладиться, это лишь первые неудачи в твоей жизни, может быть гораздо хуже…
– Спасибо, утешил…
Город улыбнулся.
– Извини, в самом деле не толяпнул, имел ввиду что надо учиться переживать неудачи, их будет много…
– Так зачем они? Зачем жить, если жизнь столь ужасна?
– Нет, ваша жизнь, жизнь людей,она не ужасна, она прекрасна: уходят неудачи и с новым рассветом у вас начинается новая жизнь, у вас все налаживается, у вас снова есть любимые и друзья, а я… я одинок всегда… много людей, много деревьев и машин, но я один, всегда один… и лишь иногда удается поговорить с кем-то вроде тебя…
– Да нет же, ты не прав. Намного проще быть одиноким нежили жить среди подлых, коварных, злых и самовлюбленных людей!
– Глупышка, среди людей не сложно жить, тебя просто испугали первые неудачи твоей жизни и теперь ты просто трусишь идти по жизни дальше…
– Я не трусиха! Я ничего небоюсь!
– Ничего кроме жизни.
– Ты мне надоел, уходи…
– Да я бы рад, но я же город…
– Да что за жизнь? Даже здесь немогу побыть одна!
– Я просто стараюсь помочь…
– У тебя ничего не выйдет,слишком поздно, я уже все решила…
– Все решила? Что именно решила?Девочка, ты же еще маленькая, одумайся, у тебя вся жизнь впереди! А как жеродители?
– Для них я словно умерла…
– Друзья?
– Для них мертва!
– А он?
– И для него! Он уже нашел получше, ту, которая любит жизнь.
– Девочка, оглянись! Красивое небо и закат, смешные облака!
– Не надрывайся, я уже давно для всех мертва!
– Но для меня, для меня же ты жива!
– Прости, но ты и сам для всех уж умер. Или я не права? Молчишь? Ну что ж… Прости и… Прощай…
– Девочка!!!
Девчонка встала, раскинув руки встороны, пустилась в полёт, такой недолгий единственный полёт в её жизни, полёт из крыши многоэтажки.
– Глупая, глупая девочка, я отдал бы все за то лишь бы один день побыть человеком… А ты отдала целую жизнь лишь за то чтобы быть вечно одинокой…
Внизу возле дома сбежались люди.На асфальте лежала мертвая семнадцатилетняя девочка.
– Её убили? – спросил кто-то из толпы.
– Да, её убил этот город, – сказал кто-то из стариков.
– Да нет же, люди, её убили вы, – с грустью сказал город, но его почему-то никто не услышал, – их всех убили вы… Как больно смотреть на их полёты, но поверьте, я стараюсь всех удержать, стараюсь… в отличии от вас… Вы все глупцы, а эта маленькая девочка… она храбрее всех… Она и в самом деле не плакала… Она лучше вас всех живых вместе взятых, она не умела отвечать болью на боль, подлостью на подлость, ненавистью на ненависть, она нашла в себе храбрость сделать вам услугу и избавить вас от своего присутствия,но вы так никогда ничего и не поймёте и всегда во все времена над мертвым телом то ли этой девочки или какой-нибудь другой будете говорить свою фразу «город её убил». Спасибо, девочка. Я понял. Я рад что я не человек. Я рад что одинок. Прости меня, не понял тебя сразу. Я буду помнить твои зелёные глаза, своё отражение в них, буду помнить золотые пряди и твою улыбку.
И город уже без улыбки уснул. Ему снилась девчонка с золотыми волосами, которая сев на краю крыши дома, свесив ножки игриво начала ими мотылять туда-сюда. На её лице была заметна улыбка и глаза как-то странно блестели. Эта глупая маленькая девчонка снилась городу вновь и вновь. Её со временем забыли. Но в его снах она была жива всегда. Город влюбился в девчонку. Жаль, что она это сразу не поняла.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-01-03 20:34:47
Переглядів сторінки твору 819
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2011.02.03 16:35
Автор у цю хвилину відсутній