ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2025.12.15 00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.

Борис Костиря
2025.12.14 22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.

Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.

Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.

Іван Потьомкін
2025.12.14 18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.

Артур Сіренко
2025.12.14 17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео

Ярослав Чорногуз
2025.12.14 15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.

Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,

Євген Федчук
2025.12.14 11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.

Світлана Пирогова
2025.12.14 10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.

Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,

Тетяна Левицька
2025.12.14 10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.

Віктор Кучерук
2025.12.14 09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.

С М
2025.12.14 06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?

Мар'ян Кіхно
2025.12.14 04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе

нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.

Мар'ян Кіхно
2025.12.14 02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.

Прівіт, мала.

Микола Дудар
2025.12.14 00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…

Кока Черкаський
2025.12.13 23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…


Борис Костиря
2025.12.13 21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.

Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.

В Горова Леся
2025.12.13 16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.

Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Походощук (1989) / Проза

 Город и девчонка
Еще не спящий город, улыбаясь смотрел ей в глаза. Она села, свесив ножки и начала игриво ими мотылять туда-сюда. На её лице была заметна улыбка, а глаза как-то странно блестели.
– Девочка, ты влюблена, – с улыбкой сказал город.
– Чепуха, я его не люблю!
– Вздор! Тогда почему ты здесь?
– Мне просто скучно, решила погулять. Разве это порок – любить гулять?
– Нет, не порок. Но обычно маленькие девочки не гуляют по таким местам.
– А я не маленькая.
– Да неужели? Сколько тебе? Пятнадцать? Шестнадцать?
– Мне уже семнадцать лет!
– О, да, взрослая.
– Ты смеешься надомной?!
– Нет, нет, что ты… Просто мне уже шестьсот и для меня ты лишь очередная забавная глупышка.
– Я не глупышка, перестань! Яздесь хотела побыть одна, хотела отдохнуть от осуждения людей. Но ты же не человек, зачем тебе меня осуждать?
– Да, наверное, ты права, извини,пожалуйста. Просто я слишком стар и люди за столько лет моего существования разучились обращать на меня внимание. У меня очень редко есть возможность скем-то поболтать и я, наверное, просто разучился общаться.
– Ничего… забыли… прощаю…
– Мне все равно простишь ты меня или нет.
– Я знаю… но все равно – прощаю…
– Ну ладно, спасибо. Лучше расскажи, что случилось?
– Да ничего, все как всегда. Родителям на меня плевать, друзья предали, а теперь и он меня предал…
– Ну-ну, спрячь слёзы, они мешают мне смотреть на себя в твоих глазах.
– Тебе показалось. Я не плачу. Больше уже не плачу. Эх… Как бы хотелось стать ко всему равнодушной…
– Но тогда бы ты не была человеком. Погоди, со временем все уладиться, это лишь первые неудачи в твоей жизни, может быть гораздо хуже…
– Спасибо, утешил…
Город улыбнулся.
– Извини, в самом деле не толяпнул, имел ввиду что надо учиться переживать неудачи, их будет много…
– Так зачем они? Зачем жить, если жизнь столь ужасна?
– Нет, ваша жизнь, жизнь людей,она не ужасна, она прекрасна: уходят неудачи и с новым рассветом у вас начинается новая жизнь, у вас все налаживается, у вас снова есть любимые и друзья, а я… я одинок всегда… много людей, много деревьев и машин, но я один, всегда один… и лишь иногда удается поговорить с кем-то вроде тебя…
– Да нет же, ты не прав. Намного проще быть одиноким нежили жить среди подлых, коварных, злых и самовлюбленных людей!
– Глупышка, среди людей не сложно жить, тебя просто испугали первые неудачи твоей жизни и теперь ты просто трусишь идти по жизни дальше…
– Я не трусиха! Я ничего небоюсь!
– Ничего кроме жизни.
– Ты мне надоел, уходи…
– Да я бы рад, но я же город…
– Да что за жизнь? Даже здесь немогу побыть одна!
– Я просто стараюсь помочь…
– У тебя ничего не выйдет,слишком поздно, я уже все решила…
– Все решила? Что именно решила?Девочка, ты же еще маленькая, одумайся, у тебя вся жизнь впереди! А как жеродители?
– Для них я словно умерла…
– Друзья?
– Для них мертва!
– А он?
– И для него! Он уже нашел получше, ту, которая любит жизнь.
– Девочка, оглянись! Красивое небо и закат, смешные облака!
– Не надрывайся, я уже давно для всех мертва!
– Но для меня, для меня же ты жива!
– Прости, но ты и сам для всех уж умер. Или я не права? Молчишь? Ну что ж… Прости и… Прощай…
– Девочка!!!
Девчонка встала, раскинув руки встороны, пустилась в полёт, такой недолгий единственный полёт в её жизни, полёт из крыши многоэтажки.
– Глупая, глупая девочка, я отдал бы все за то лишь бы один день побыть человеком… А ты отдала целую жизнь лишь за то чтобы быть вечно одинокой…
Внизу возле дома сбежались люди.На асфальте лежала мертвая семнадцатилетняя девочка.
– Её убили? – спросил кто-то из толпы.
– Да, её убил этот город, – сказал кто-то из стариков.
– Да нет же, люди, её убили вы, – с грустью сказал город, но его почему-то никто не услышал, – их всех убили вы… Как больно смотреть на их полёты, но поверьте, я стараюсь всех удержать, стараюсь… в отличии от вас… Вы все глупцы, а эта маленькая девочка… она храбрее всех… Она и в самом деле не плакала… Она лучше вас всех живых вместе взятых, она не умела отвечать болью на боль, подлостью на подлость, ненавистью на ненависть, она нашла в себе храбрость сделать вам услугу и избавить вас от своего присутствия,но вы так никогда ничего и не поймёте и всегда во все времена над мертвым телом то ли этой девочки или какой-нибудь другой будете говорить свою фразу «город её убил». Спасибо, девочка. Я понял. Я рад что я не человек. Я рад что одинок. Прости меня, не понял тебя сразу. Я буду помнить твои зелёные глаза, своё отражение в них, буду помнить золотые пряди и твою улыбку.
И город уже без улыбки уснул. Ему снилась девчонка с золотыми волосами, которая сев на краю крыши дома, свесив ножки игриво начала ими мотылять туда-сюда. На её лице была заметна улыбка и глаза как-то странно блестели. Эта глупая маленькая девчонка снилась городу вновь и вновь. Её со временем забыли. Но в его снах она была жива всегда. Город влюбился в девчонку. Жаль, что она это сразу не поняла.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-01-03 20:34:47
Переглядів сторінки твору 774
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2011.02.03 16:35
Автор у цю хвилину відсутній