![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.17
08:43
Чи існує непорочне зачаття у котів? І в собачок? І що воно таке - непорочне зачаття? Як цей акт запліднення проходить у жінок, обраних богом? Мені хтось може це пояснити? Тільки без криків "Безбожний грішник!", "Будь ти проклятий!" тощо.
Чи можна вв
2024.06.17
08:31
Косою косить
Цього літа дівчина
Молодих людей.
Цього літа дівчина
Молодих людей.
2024.06.17
08:10
Її душі торкнувся непомітно,
Запав у серце ніжне вже давно.
Сказав, що він живе, як вовк-самітник,
Вона поблідла, ніби полотно.
Він недосяжний, мовби неба купол,
І мало говорив, все більш мовчав.
Вдивлялася в ті очі- чистий купіль.
Запав у серце ніжне вже давно.
Сказав, що він живе, як вовк-самітник,
Вона поблідла, ніби полотно.
Він недосяжний, мовби неба купол,
І мало говорив, все більш мовчав.
Вдивлялася в ті очі- чистий купіль.
2024.06.17
06:36
Мабуть, зустрілися не впору
Ми біля скельної гори,
Бо ти не рухаєшся вгору,
А я скотився вже згори.
Мабуть, дорогу не єдину
Було позначено мерщій, –
Тебе не зваблює вершина,
А я не втримуюсь на ній.
Ми біля скельної гори,
Бо ти не рухаєшся вгору,
А я скотився вже згори.
Мабуть, дорогу не єдину
Було позначено мерщій, –
Тебе не зваблює вершина,
А я не втримуюсь на ній.
2024.06.17
01:38
Замріяна, чиста, гірка та журлива!
Нас двох повінчали самі небеса!
Усе в тобі справжнє, і ти незрадлива!
Обличчя відверте, прозора сльоза.
Я - вірний тобі, незрівнянна дружино!
І ти покохала мене назавжди.
Ми стільки пройшли! Ти у мене єдина.
Нас двох повінчали самі небеса!
Усе в тобі справжнє, і ти незрадлива!
Обличчя відверте, прозора сльоза.
Я - вірний тобі, незрівнянна дружино!
І ти покохала мене назавжди.
Ми стільки пройшли! Ти у мене єдина.
2024.06.16
21:11
Із подорожі повернувся пудель
І побратимам каже з гіркотою:
«Братове, якже наш рід здрібнів!..»
«Ти що верзеш!»- бульдог на те.
«Я щойно з Індії. От там справжні собаки!..»
«Чим же вони од нас кращі?»- пита гончак.
«Одвагою своєю. На лева напада
І побратимам каже з гіркотою:
«Братове, якже наш рід здрібнів!..»
«Ти що верзеш!»- бульдог на те.
«Я щойно з Індії. От там справжні собаки!..»
«Чим же вони од нас кращі?»- пита гончак.
«Одвагою своєю. На лева напада
2024.06.16
15:58
Пані Галино, хотілося б таки почути Вашу версію і побачити реакцію Редакції майстерень щодо вірша Петра Синиці "У ріднім батьковім саду" який чомусь пані Галина виставила, як власний.
До речі не шановний Юріє Гундарєв оце і є приклад плагіатства, а не
2024.06.16
15:27
Я блукаю в лісі,
Загубився в пущі.
На печальній стрісі
Втрати неминущі
Так припали листям,
Ніби давній спогад.
Серед передмістя
Загубився в пущі.
На печальній стрісі
Втрати неминущі
Так припали листям,
Ніби давній спогад.
Серед передмістя
2024.06.16
15:10
Ще кує зозуля у гаю
і рахує дні напередодні
того, як поляжуть у бою
воїни за націю свою
на краю глибокої безодні.
Вибухає небо кожен день.
Гинуть і цивільні, і солдати,
гинуть люди... це така мішень
і рахує дні напередодні
того, як поляжуть у бою
воїни за націю свою
на краю глибокої безодні.
Вибухає небо кожен день.
Гинуть і цивільні, і солдати,
гинуть люди... це така мішень
2024.06.16
14:45
Миколо Петровичу, от поясніть,
Бо я ніяк не зрозумію.
Чому Орбан з Путіним прагне дружить?
Чому він Європою сіє
До нас недовіру, вставляє дрючки
В колеса Європі і НАТО?
І він не один там, напевно ж такий,
В Угорщині. Бо ж обирати
Бо я ніяк не зрозумію.
Чому Орбан з Путіним прагне дружить?
Чому він Європою сіє
До нас недовіру, вставляє дрючки
В колеса Європі і НАТО?
І він не один там, напевно ж такий,
В Угорщині. Бо ж обирати
2024.06.16
14:31
Переб’єшся.
Все одно переб’єшся.
Переб’єшся.
Все одно переб’єшся.
Серце моє, переб’єшся.
Любов моя, переб’єшся.
Все одно переб’єшся.
Переб’єшся.
Все одно переб’єшся.
Серце моє, переб’єшся.
Любов моя, переб’єшся.
2024.06.16
08:29
Оце похмілля.
Ніби півночі слухав
Пісні Джері Хейл.
Ніби півночі слухав
Пісні Джері Хейл.
2024.06.16
08:07
Не зашнуровано давні рани,
Без прив'язі помаранчева повня.
Вписалась у нічну панораму,
Як відблиск вогню на жерсті жаровні.
Віщунка Вельва шепоче долю,
Не сплять лікантропи у темних шкурах.
Хто ж розірве це замкнуте коло?
Забутих в'язнів утримуют
Без прив'язі помаранчева повня.
Вписалась у нічну панораму,
Як відблиск вогню на жерсті жаровні.
Віщунка Вельва шепоче долю,
Не сплять лікантропи у темних шкурах.
Хто ж розірве це замкнуте коло?
Забутих в'язнів утримуют
2024.06.16
07:39
Не дають відпочити, холера,
Хоч знедавна я менш дійовий, –
Зачинила одна щойно двері,
Як вже інша сигналить: Відкрий…
Мов зі сну метушлива примара
Перетнула мовчазно поріг,
А мені не потрібні і даром
Нині шепоти, дотики, сміх.
Хоч знедавна я менш дійовий, –
Зачинила одна щойно двері,
Як вже інша сигналить: Відкрий…
Мов зі сну метушлива примара
Перетнула мовчазно поріг,
А мені не потрібні і даром
Нині шепоти, дотики, сміх.
2024.06.16
05:47
У ставку, на окраїні парку,
тася няньчила діток своїх.
Чоловік докуривши цигарку,
подивився без жалю на них.
І у ражі хмільного банкету
перед друзями, просто на спір,
він поцілив у ціль з арбалета,
не людина, – спотворений звір…
тася няньчила діток своїх.
Чоловік докуривши цигарку,
подивився без жалю на них.
І у ражі хмільного банкету
перед друзями, просто на спір,
він поцілив у ціль з арбалета,
не людина, – спотворений звір…
2024.06.16
05:10
Мов досконало -- майстер-золотар
На склі чи дереві -- твоє обличчя --
Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
Так я в рядках сяйну красу величив.
Високих рис чарівна чистота --
Мені ти нагадала Беатріче --
Поета мрію... Лиш різниця та,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На склі чи дереві -- твоє обличчя --
Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
Так я в рядках сяйну красу величив.
Високих рис чарівна чистота --
Мені ти нагадала Беатріче --
Поета мрію... Лиш різниця та,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
2023.10.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Христина Байцар (1990) /
Проза
Чоловіки не плачуть...вони тихо ридають у душі!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чоловіки не плачуть...вони тихо ридають у душі!
…Він тихо сів біля ліжка,яке стільки років ділив з нею,на якому вони зачали своїх дітей…Тепер на ньому лежить вона одна …та з якою він прожив пів століття у радості і горі…Вона— жінка,яку він кохав усе своє життя, жінка,яка подарувала йому дітей, любов і радість…А тепер вона знеможено стогнала від болю, від втоми, і від життя…Її обличчя було бліде,як крейда,її довге,сиве волосся простягалось по білій подушці,а спраглі,голодні вуста прагнули насититись силою…Її руки давно вже були посохші,тіло побабчилось,її очі кольору неба сумно вдивлялись на стіни кімнати,безнадійно шукаючи спочинку…Її руки і ноги,настільки були опухлі,що в них почала виходити вода,нирки здавали,її серце ледь билось,бо ще хотіло жити і бачити його неймовірно сині очі…Це вже не була та жінка,з якою він одружився пів століття тому. Перед ним був "живий труп","кістяк обтягнутий шкірою". Але йому було байдуже він зі всіх сил боровся за неї…він проводив дні біля нею,годував її,вдивлявся в її сумні очі…розраджував,підтримував у хвилини смутку…
Його душа рвалась на шматочки,серце то тарахкотіло все швидше,то майже не билось…Він затамовував подих,щоб не покотилися сльози,а в душі тихо ридав…
…Одного весняного ранку,коли сіяло яскраве сонце,він як завжди після роботи зайшов до неї у спальню,подивитись,як вона. Побачивши,що вона втомлено ледь-ледь дихає,сплячи як немовля,вирішив не будити. Повернувшись у кімнату,сівши біля її ліжка, він збагнув, що вона не дихає…Він сумно глянув на неї,в душі щось обірвалось,а перед очима промайнуло усе його життя: дитинство,війна, втрата батька, смерть друзів.життєві перипетії,смерть сина,якого поховав два роки тому…і тепер вона…Вона теж його покинула,залишила самого…Здавалось,що ще одна струна його душі обірвалась…він не ридав, не кричав…він в кам’яніло дивився на неї, вдивлявся в кожну рису її обличчя…на її очі,які були не зовсім закриті,вуста кольору троянди і ніжна,ангельська посмішка…Справді,це була посмішка маленького ангела,яка випромінювала радість і спокій. Він доторкнувся до її очей,своїми спрацьованими,не згинаючими пальцями,щоб закрити очі…Ніжно доторкнувся до холодної, сухої,скам’янілої руки і тихо прошепотів:"Я так і не встиг з тобою попрощатись!Не встиг…сказати…як сильно я тебе люблю!Я був нестерпним протягом усіх років,я міг завдати тобі болю словом або силою…А ти мовчала,любила,піклувалась,виховувала наших дітей,хворіла…і знову мовчала,носила в собі втрату сина і не змогла собі пробачити,що не вберегла його з хибної дороги…Ти була свята!Ти була тим ангелом, який мене оберігав,хоч часто я цього не розумів. Я не цінував тебе, я завжди боявся відкрити тобі свої почуття…Я впевнений, тобі там буде добре в раю!Прости,мене,за все…прости,що так і не встиг сказати, як сильно я тебе люблю!!!..."
Сівши біля неї, він пустив скупу чоловічу сльозу і тихо промовив їй на вухо:"Тепер я без тебе…"І знову обірвалась струна його душі….
Його душа рвалась на шматочки,серце то тарахкотіло все швидше,то майже не билось…Він затамовував подих,щоб не покотилися сльози,а в душі тихо ридав…
…Одного весняного ранку,коли сіяло яскраве сонце,він як завжди після роботи зайшов до неї у спальню,подивитись,як вона. Побачивши,що вона втомлено ледь-ледь дихає,сплячи як немовля,вирішив не будити. Повернувшись у кімнату,сівши біля її ліжка, він збагнув, що вона не дихає…Він сумно глянув на неї,в душі щось обірвалось,а перед очима промайнуло усе його життя: дитинство,війна, втрата батька, смерть друзів.життєві перипетії,смерть сина,якого поховав два роки тому…і тепер вона…Вона теж його покинула,залишила самого…Здавалось,що ще одна струна його душі обірвалась…він не ридав, не кричав…він в кам’яніло дивився на неї, вдивлявся в кожну рису її обличчя…на її очі,які були не зовсім закриті,вуста кольору троянди і ніжна,ангельська посмішка…Справді,це була посмішка маленького ангела,яка випромінювала радість і спокій. Він доторкнувся до її очей,своїми спрацьованими,не згинаючими пальцями,щоб закрити очі…Ніжно доторкнувся до холодної, сухої,скам’янілої руки і тихо прошепотів:"Я так і не встиг з тобою попрощатись!Не встиг…сказати…як сильно я тебе люблю!Я був нестерпним протягом усіх років,я міг завдати тобі болю словом або силою…А ти мовчала,любила,піклувалась,виховувала наших дітей,хворіла…і знову мовчала,носила в собі втрату сина і не змогла собі пробачити,що не вберегла його з хибної дороги…Ти була свята!Ти була тим ангелом, який мене оберігав,хоч часто я цього не розумів. Я не цінував тебе, я завжди боявся відкрити тобі свої почуття…Я впевнений, тобі там буде добре в раю!Прости,мене,за все…прости,що так і не встиг сказати, як сильно я тебе люблю!!!..."
Сівши біля неї, він пустив скупу чоловічу сльозу і тихо промовив їй на вухо:"Тепер я без тебе…"І знову обірвалась струна його душі….
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію