(з циклу)

Трамваї, тролейбуси в парку дрімають давно,
Ні шереху в місті. Принишкли камінні квартали.
Ніч тишу пролляла, неначе густюще вино,
А зблиски ліхтарні туманами залоскотала.

У час у такий відбувається дійство нічне.
І в мить високосну розкриє свої таємниці,
Повідає світу про щось незбагненне, значне
Бурсацький узвіз, як Андріївський,
той, що в столиці.

З фасаду будинку на Римарській зійде кентавр.
Процока бруківкою, в Лопані груди остудить.
З узвозу війне конюшина - ну чім не нектар?
А пастись не буде.

Та ж він закохався. Його змордувала любов.
А все та студенточка - ще неціловані губи...
Хіба ж вона взнає, на нього чи гляне,либонь? -
Кентавр... Що він зможе?
Хіба що навіки погубить.

І вже не будинки довкола - якісь рундуки,
Примари і тіні. А ніч оголошує віче.
І десь з-поміж інших мої розкошують думки,
Купаються в росах,
з кентавром говорять про вічне.

Узвозом з'їжджає неквапно чумацька гарба.
Козацтво на конях. І чорні авто наче крісла.
А з натовпу: "Слава!" -
і гнівне, і грізне: "Ганьба!"
Злітає,
ширяє над віче, як шабелька блисла.

...А хтось говорив, що на світі чудес не бува.
Не вірте такому, він просто уяви боїться.
Чаклунським озоном охочих узвіз напува
І солодко сниться.
Як вміє він солодко сниться!..