Був собі Вовчик Братанчик. Жив він і чекав від життя щастя.Чекав, чекав, а щастя не було й не було. От якось зустрів він давнього приятеля - Хитрого Лиса.
- Здоров був, Хитрий Лисе'
- Здоров, Вовчику Братанчику! Давненько тебе не бачив. Ну, як поживаєш?
- Та наче нічого. Живий-здоровий. Все в мене є. Тільки от щастя ніяк не дочекаюсь.
- Гм,- гмикнув Хитрий Лис.- А ти хочеш щастя великого чи маленького.
- Не зовсім дрібного, але й зайвого не треба - такого, щоб якраз на мене вистачило, такого, як я.
- А яким ти собі своє щастя уявляєш?- хитро спитав Хитрий Лис,- сірим, чорним, білим чи рудим.
Призадумався Вовчик Братанчик:
- Навіть не знаю...Та гадаю, що сірим щастя бути не може.
- Щастя буває різним, і сірим також.Але ти, Братанчику, поміркуй і виріши для себе, яке б ти хотів мати щастя.А тоді прийдеш до мене - може я тобі, як давньому приятелеві, щось і присовітую.
Подякував Вовчик та й пішов собі.
Йде він лісом та й думає вголос:
- Ні, я хоч і сам сірий, але сірого щастя мені не треба.Та й чорного теж, чорним буває хіба що нещастя. І білий колір мені не подобається - це колір зими, коли холодно і голодно. Бр-р! Всеж, скоріше за все, шастя має бути рудим.
Коли наступного дня Вовчик Братанчик прийшов до хатинки Лиса, то сказав йому:
- Я хотів би, щоб моє щастя було рудим.
- Радий за тебе, друже!- щиро сказав Хитрий Лис.- Що ж тепер далі , чекатимеш свого рудого щастя?
- Мабуть що так,- відповів Вовчик.
- Е-е, Братанчику, так можна - нічого й не дочекатись.Треба діяти. Голодного вовка ноги кормлять,
адже так?
- Так то воно так,- погодився Вовчик.- Але як діяти, як наблизитись до щастя? Ти ж обіцяв дати пораду.
- Гаразд,- сказав Лис.- Я знаю три способи досягнення щастя.
А ти вже сам обирай. Спосіб перший: щасливим можна стати, коли доб'єшся успіху. Ну, наприклад, для чоловічої статі успіх - це гроші чи одруження, а для жіночої - це заміжжя і здорове потомство.
- А другий спосіб?
- Щасливим ще можна стати, коли ощасливиш когось іншого,- просторікував Хитрий Лис.
- А як відчути себе щасливим третім способом?-допитувався Вовчик.
- Треба мати поруч однодумця чи однодумців,-
продовжував Лис.- Для прикладу, Мисливець і Вовк не можуть бути однодумцями. Мисливець, полюючи на Вовка, називає це спортом.
А якщо навпаки – Вовк вполює Мисливця - це вже вважатиметься кривавим вбивством.
- Так, так,- кивав головою Вовчик.
- Ну, Братанчику, вирішуй сам, як тобі досягти свого щастя.
Аж саме в цю хвилину двері відчинилися і в хатинку Лиса граціозно ввійшла гарна руда молода особа.
- О!- вигукнув господар,- Знайомтесь, це моя сестричка - Лисичка.
- Чула про тебе, Вовчику, багато хорошого від свого брата,- зблиснула оком Лисичка.- Давно хотіла познайомитись.Ми маємо схожі уподобання. Я теж, як і ти, не люблю сірого, чорного і білого кольорів. Але твоя сіра шерсть мені подобається. В ній є щось таке…
- Яке?- вишкірився Вовчик.
- Сильне і мужнє,- пустила бісика очима Лисичка.
- Ох, і гарна в тебе, Лисе, сестричка!- сказав вражений Братанчик.- Радий був познайомитись.
- Так, гарна,- погодився Хитрий Лис,- і незаміжня – все якось їй з цим не щастить.
- Я ще завтра прийду,- сказав на прощання Вовчик.
Йде він по лісу і лап під собою від хвилювання не чує:
- А вона й справді нічогенька, ця руда Лисичка…А як на мене дивилась…- проказував він вголос думки і враження, які переповнювали його.- Мабуть це і є мій успіх…І щодо кольорів ми однодумці…Всі три способи…

А вже наступного дня Вовчик Братанчик з причесаною шерстю, з квітами і смаженим курчам знов завітав до хатинки Хитрого Лиса, де його радо зустріли хахяїн зі своєю сестрою.
Вовчик прямо з порога й кланяється:
- Прошу тебе, Лисе, щоб віддав за мене свою сестричку Лисичку.
- І тоді ти будеш щасливим?- спитав Хитрий Лис.
- Так, тепер знаю, що буду щасливим.
- А ти згодна,- питає Лис в сестрички.
- Згодна!- зашарілась Лисичка.- Якщо Вовчик зі мною буде щасливим, то і я з ним буду щаслива також.
Так Хитрий Лис віддав заміж свою сестру, яка засиділась в дівках.
А на весілля весь ліс скликали і так гучно справляли, що аж куряву до неба підіймали, і всі в той день були щасливі.