з теплом і дякою за вірші

Т.Федюк
на хуторі де сон і самогон
де тільки зрідка голос чоловіцький
де в схроні вікових вербових крон -
старезний дід немов нечуй-левицький

де ходять здичавілі коровИ
де хмари наче сірі корогви

я жив три дні і ще чотири дні
писав про щось в чужій порожній хаті
дощі були нелякані й рясні
кущі малини мокли пелехаті

і у плащі брезентовім як гриф
поштар з двома газетами ходив

і так мені було немов цвіло
я жив писав і значення не мало
що читачі померли і що скло
вікна нічого в світі не вертало

в бляшаних ринвах вигиналася вода
господня наче дівка молода

вертались миші в нори і ходи
вертався кіт замурзаний по миші
процокотівши кігтиками в тиші...

я написав. я їхав назавжди.

покликаних немало на землі
а обраних немає взагалі

(з теплом і дякою за вірші)
на хуторі де мухою в руці
дзинчить самсунг де невгамовні вишні
в садках ганяють сонячних зайців
а дід старий самотній як Всевишній

де раз на тиждень бусик на базар
а в інші дні попутний транспорт хмар

він тиждень жив (3+4 дні)
ледь не спалив чужу порожню хату
а дощ рясний носив у пелені
поснідати малину волохату

і у плащі брезентовім як мавр
дільничний пост під вікнами займав

а той писав і так йому було
немов цвіло і значення не мало
що у здогадках билося село
і мов померло - пити перестало

у гранчаках в селі - одна тільки вода
господня наче дівка молода

вертались миші в нори і ходи
не заважати кіт забув про миші
навшпиньки пробираючись у тиші...

він написав. він їхав назавжди.

покликаних немало на землі
а обраний... він був у нас в селі