Тарас Слобода

Дві любові..(в співавторстві з Володимиром Шевчуком)

Дві любові скували сьогодні мене,
Дві найближчих для серця людини,
Хоч до цього я знав, що в житті головне –
Це кохання, – довіку єдине...

І обоє вустами тривожать лице,
Ох, які же солодкі ті губи!
Та шепоче душа: "Не закінчиться це,
Бо нещире кохання погубить"

В однієї волосся, як квіти весни,
Посміхається тепло очима.
Промовляє вона: "Ти назад поверни,
Мою мрію – яснУ та незриму..."

Друга пестить так ніжно, її аромат
І п’янкий, і дурманить мій розум,
Повні губи її – наче стиглий томат, –
Я приймаю і цю свою дозу...

Що ж робити мені? Покінчити з усім,
Чи продовжити ігри із серцем?
Може варто уже зупинитись на цім –
Заправляти кохання без перця…

Пародія

"Дві любові скували сьогодні мене,
Дві найближчих для серця людини..."
Я на чвертку - верлібр, а на решту - сонет.
Почуваюся повним блондином.

"І обоє вустами тривожать лице,
Ох, які же солодкі ті губи!"
Тільки в часі, боюсь, щоб не збіглося це.
Не хотілось би врізати дуба.

"Промовляє одна: "Ти назад поверни,
Мою мрію – яснУ..."", оком тисне.
Поверни-поверни, але як?.. не словник,
І не сотка, що зичив колись там.

Друга пестить так ніжно, а губи-томат -
( скільки з'їв цьогоріч помідорів,
Поки з ніжних наук заробив "автомат"),
Чи на щастя мені, чи на горе.

Що ж робити мені? Я не їм і не сплю,
Схожим став на скелет із шухляди.
Доки виберу, чую настане каюк
Егоїсто_спокуснико_гаду.