ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
19:21
Ось хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
2024.05.08
18:54
Пародія на пародію
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
2024.05.08
18:10
Двадцять четвертого лютня -
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
2024.05.08
06:42
Я написав таємний звіт
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
2024.05.08
05:07
Не боюся сьогодні нічого
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
СвітЛана Нестерівська (1984) /
Вірші
Строфою...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Строфою...
"Проколіть мені долоні, Щоб не розкопала волі..."
А крапля краплю доганя.
А гілка гілочку колише.
Хвилина вічність зупиня.
Диктує серце - ручка пише.
***
Брехні безмежжя усмішку химерить.
Повір їй, щоб з'єднати самоту
А сонце осіває вже не ту,
А іншу ніч, й собі на спогад ксерить.
***
Моєї болі білий віхоть
І слів правдивих тишина
Впилися скалкою під ніготь –
І проросли, бо вже весна
***
І знов з асфальтом крапельки цілуються.
Біжить за мною по калюжах тінь.
Бува, мені думками не віршується,
Але ніколи думати не лінь.
***
Листя скрутить жовті губи в трубочку –
Листя скрутить в трубку тишину.
І книжки старі сховає тумбочка,
Також зачекавшися весну.
***
І цілі столи паперів!
І мудрість - газетні шпальти.
Вам треба іще призерів,
Щоби не відкрити карти!
***
Твоя душа вже стала на коліна,
Щоб, як жебрачка, випросить любов.
Мене нема (хоча була нетлінна!).
А ти? Запізно в істину прийшов.
***
Пам'ятаю гарячість хвилин,
Що пливуть полином за водою.
Що ти був, що ти був за один,
Що не можу розлитись з тобою?
***
Здрастуй, мій теплий смутку,
Зоре моя солона!
Тихо. Біжить маршрутка
У надвечірній спомин
***
Що тобі написати, доле,
Як у відповідь зло мовчань?!
Ти хоч словом мене порань.
Не мовчи, не мовчи ніколи!
***
Я вірю у синтез руки і волосся.
Я вірю у синтез води і коралу.
Та я не повірю у те, що збулося.
Й не вірю у те, що би збутися мало.
***
Я всі куточки неба облечу,
Хоча, що буде далі, я вже знаю.
А вітер знов запалює свічу,
Свічу тому, кого я покидаю
***
"Придумай мені алібі, придумай
На пів мого змарнованого раю, " –
Я прошу Бога... І уже не знаю,
Про що Він, людство створюючи, думав.
***
Ти любиш мене, любиш мене, любиш,
Як світанковий чай із полинів.
Не зрадиш, не уб'єш і не загубиш,
Інакше б ти давно вже загубив (?)
***
Не вбивай мене, ні. Хай сто раз буду варта я смерті,
Нехай злість ворогів повиколює очі сердець.
Тільки згадка твоя допоможе мені не померти.
І не буде кінця, бо життя - це уже наш кінець.
***
Плакали книжки сторінками,
Плакали букви в рядках.
Ми були просто хвилинками
В часу могутніх руках.
***
Ми злиті в статую одну.
І хтось приніс пожовклі квіти.
Вже у підніжжя наші діти
І в дубову бавляться труну
***
Подаруй мені ім'я своє.
Знаєш, зорі брехати не вміють.
Ти для мене - остання надія,
Ти - спасіння єдине моє.
***
А коли ми нерозлучні, то з тобою буду завжди.
А коли ми нерозлучні, не боятимусь неправди.
А коли ми нерозлучні - я по-іншому не вмію, -
А коли ми нерозлучні, розлучити не посміють
***
Я напишу на листочку неба
І колись, напевно, відішлю
Ті листи, в яких я так люблю
Мріяти й молитися за тебе
***
Я придумаю тебе на одну лиш мить.
Я придумаю тебе, як вона заспить.
Бо таких уже нема тут, поміж людьми.
Де лишилася зима - там уже не ми.
***
Покручені пальці безлистого міста
Підносяться вгору в пучечку долоні.
Прийшли? А потрібно було би прилізти
Змією чи тінню на тлі підвіконня.
***
Плесни моїй хвилі в долоню
Свого голубого тепла!
Ти дуже втомився, мій коню,
А я ще життя не пройшла.
***
І бичують вітрів вітряки...
І руки за мене підносить...
І питають тривожно зірки:
- Може, досить?
-Та ні, ще не досить!
А крапля краплю доганя.
А гілка гілочку колише.
Хвилина вічність зупиня.
Диктує серце - ручка пише.
***
Брехні безмежжя усмішку химерить.
Повір їй, щоб з'єднати самоту
А сонце осіває вже не ту,
А іншу ніч, й собі на спогад ксерить.
***
Моєї болі білий віхоть
І слів правдивих тишина
Впилися скалкою під ніготь –
І проросли, бо вже весна
***
І знов з асфальтом крапельки цілуються.
Біжить за мною по калюжах тінь.
Бува, мені думками не віршується,
Але ніколи думати не лінь.
***
Листя скрутить жовті губи в трубочку –
Листя скрутить в трубку тишину.
І книжки старі сховає тумбочка,
Також зачекавшися весну.
***
І цілі столи паперів!
І мудрість - газетні шпальти.
Вам треба іще призерів,
Щоби не відкрити карти!
***
Твоя душа вже стала на коліна,
Щоб, як жебрачка, випросить любов.
Мене нема (хоча була нетлінна!).
А ти? Запізно в істину прийшов.
***
Пам'ятаю гарячість хвилин,
Що пливуть полином за водою.
Що ти був, що ти був за один,
Що не можу розлитись з тобою?
***
Здрастуй, мій теплий смутку,
Зоре моя солона!
Тихо. Біжить маршрутка
У надвечірній спомин
***
Що тобі написати, доле,
Як у відповідь зло мовчань?!
Ти хоч словом мене порань.
Не мовчи, не мовчи ніколи!
***
Я вірю у синтез руки і волосся.
Я вірю у синтез води і коралу.
Та я не повірю у те, що збулося.
Й не вірю у те, що би збутися мало.
***
Я всі куточки неба облечу,
Хоча, що буде далі, я вже знаю.
А вітер знов запалює свічу,
Свічу тому, кого я покидаю
***
"Придумай мені алібі, придумай
На пів мого змарнованого раю, " –
Я прошу Бога... І уже не знаю,
Про що Він, людство створюючи, думав.
***
Ти любиш мене, любиш мене, любиш,
Як світанковий чай із полинів.
Не зрадиш, не уб'єш і не загубиш,
Інакше б ти давно вже загубив (?)
***
Не вбивай мене, ні. Хай сто раз буду варта я смерті,
Нехай злість ворогів повиколює очі сердець.
Тільки згадка твоя допоможе мені не померти.
І не буде кінця, бо життя - це уже наш кінець.
***
Плакали книжки сторінками,
Плакали букви в рядках.
Ми були просто хвилинками
В часу могутніх руках.
***
Ми злиті в статую одну.
І хтось приніс пожовклі квіти.
Вже у підніжжя наші діти
І в дубову бавляться труну
***
Подаруй мені ім'я своє.
Знаєш, зорі брехати не вміють.
Ти для мене - остання надія,
Ти - спасіння єдине моє.
***
А коли ми нерозлучні, то з тобою буду завжди.
А коли ми нерозлучні, не боятимусь неправди.
А коли ми нерозлучні - я по-іншому не вмію, -
А коли ми нерозлучні, розлучити не посміють
***
Я напишу на листочку неба
І колись, напевно, відішлю
Ті листи, в яких я так люблю
Мріяти й молитися за тебе
***
Я придумаю тебе на одну лиш мить.
Я придумаю тебе, як вона заспить.
Бо таких уже нема тут, поміж людьми.
Де лишилася зима - там уже не ми.
***
Покручені пальці безлистого міста
Підносяться вгору в пучечку долоні.
Прийшли? А потрібно було би прилізти
Змією чи тінню на тлі підвіконня.
***
Плесни моїй хвилі в долоню
Свого голубого тепла!
Ти дуже втомився, мій коню,
А я ще життя не пройшла.
***
І бичують вітрів вітряки...
І руки за мене підносить...
І питають тривожно зірки:
- Може, досить?
-Та ні, ще не досить!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію