...Просто одного ранку місто було всіяне птахами. Вночі йшов справжній пташиний дощ. У кожного билося серце, проте це було єдине, що свідчило про життя. Ні дихання, ні руху, якщо ним не вважати вертикальне падіння на землю. Особливо багато їх було на тротуарах та під трубами, якими вода колись стікала з даху. На проїжджій частині утворилася суцільна кривава каша.
    З тих пір такі опади йшли щоденно. Навіть прогнози почали передавати, скільки „метрів біологічних опадів” чекає на місто завтра. Небо з презирством плювало на нас чорними тільцями своїх мешканців. Зірки, побачивши таку зневагу, почали плюватися метеорами. Вдень блакитне як ніколи небо ставало чорним, а вночі сяяло від згораючих на підступах до землі часток чужих планет.
    Двоногі забили на сполох. Деякі пернаті приземлялися на дзьоба і залишалися стирчати у асфальті, на дахах автомобілів та на покрівлях будинків. Наче цвяхами вони розпинали людство. І дня не проходило, щоб хтось не упав замертво після того, як у його голову влучив неживий птах. Просто дзьобом у тім’ячко. Так він і залишався там стирчати. Про таких жартували, що у них, усе-таки, щось є від птахів…
    Промисловість відреагувала швидко. Всюди почалася масована реклама свинцевих парасоль. Вони не складалися, через що займали багато місця. Нові квартири планували так, щоб у кожній була невеличка кімната для цього засобу безпеки. Від парасоль в людей сіріли руки, та це їх не бентежило. Вони не зважали навіть на те, що на фабриках кожну одиницю продукції обробляли ртуттю. Люди сліпо берегли своє тіло, гублячи здоров’я.
    Тим часом, під градом із птахів була розвалена остання райдуга. Тепер вона диміла на околицях міста. Молоді та романтичні влаштовували тут побачення. А досвідчені циніки розтягували матеріал на свої будинки. Люди призвичаїлись.
    А птахи все не закінчувалися...


08.03.2010.