Дай, боже, згоди святої Вкраїні,
Хай Україна у січі не гине!
Вже Україну в крові покупало,
Невинним людям надміру припало
Лазар Баранович
«Світ стрясають грози на людськії сльози»

І від Богдана, й від Івана
Та ж і від Нестора-баламути
Ще не загоїлася рана,
Не всі розплутано ще пута.
І найВерховніший консиліум
Допомогти хворій безсилий,
Бо ліки десь і кимсь розкрадено.
Тому й лікують лиш порадами.
І хоча хвора ледве дише,
Несуть на підпис закон-дишло,
Аби нічого не порушить
І ні на йоту з місця зрушить.
Вві снах Європу хвора бачить,
А як проснеться,- гірко плаче.
...Невже за те Тарас поневірявсь по світі?
За те вмирали марченки і стуси,
Аби нащадки – збайдужілі діти -
Вкраїну руйнували і без землетрусів?
Та віриться: їх Бог напоумить,
І врешті-решт настане така мить,
Що й Україна гідно стоятиме поміж людьми.