Їх будинок вріс у землю подібно до того, як самі вони повростали у музику. Вхідні двері, відчиняючись назовні, за століття відгорнули асфальтне півколо, висота якого залежала від глибини занурення будинку.
    Вікна Музиканта А виходили на той бік, де місяць завжди був уповні. Музикант Б обожнював проводжати захід Сонця і його вульгарні поцілунки до світила доносив східний вітер. В одного була вічна осінь із пожовклим листям, у іншого ж пізня весна із нав’язливою зеленню та такими ж нав’язливими жінками. Перший заздрив художникам, другий – багатіям. Такі схожі й такі різні…
    Насправді, спільною в них була тільки стіна, що відгороджувала їх квартири. Вона давно потріскалася і через щілину ці протилежності могли заглядати один до одного. Музикант А бачив, як до його колеги приходили шанувальники. Вони лишали дари біля жертовника, а іноді й самі залишалися там бездиханними. Кому щастило – міг повиснути на шиї у володаря помешкання і залишитися там на ніч. Зазвичай, це були жінки.
    Музикант Б не цікавився животінням сусіда і не знав, що зазирнувши у щілину можна побачити, як до нього в гості приходять згорблені учні. Вдень вони грали у міських скверах і багато хто вважав їх жебраками. Дякуючи, вони цілували руки вчителя бо тільки заради цього й приходили сюди. На руках Музиканта А були сліди незліченних цілунків. Подібно до того, як лишають сліди цигарки на пальцях курця зі стажем.
    По-сусідськи вони часто сиділи на кухні Музиканта А та розмовляли. Про творчість, про натхнення, про життя та світ. Вони пили підігрітий дешевий портвейн та кривилися. Музикант Б нарікав, як часто доводиться нагадувати про себе людям. Щось про те, що він знає життя, про рейтинги, тиражі, райдери, гонорари та інші слова, значення яких Музикант А так ніколи й не зрозумів. Він лише кивав та примружував очі. А відповідь його лунала у відчинене вікно, коли сусід спав терпким сном грішника. То була музика і вона текла у повітрі, огортаючи собою вулиці та ліхтарі, що наповнювалися водою. Плакали.
    До кінця їх суперечливого життя з ними так нічого й не трапилося. А одного дня на тій самій кухні вони просто й тихо померли. Процесія повністю складалася з горбатих та посірілих учнів, оскільки родичі Музиканта Б в цей час сварилися за спадщину, а друзів у нього, окрім тіла в сусідній труні, ніколи й не було.
    Посмертно на їх могилах були вибиті епітафії. Надгробок, що належав Музиканту Б був прикрашений позолоченими літерами, що спліталися у гасло: «Життя коротке...». На сусідньому ж було написано «…А музика прекрасна».
    Ця довершеність та суперечливість і була справжньою музикою. Дуетом вони створили свою найуспішнішу композицію.


17.08.2010.