1
Ти йдеш, і несучи в собі жалобу
Ти плачеш. Розірвавши грудь,
Мов покритка, й віддавши всю утробу

За крихту щастя. Що взамін дадуть
На що тобі чекати сього разу,
Куди шляхи незнані заведуть?

Хворієш на самотності проказу
І кожен лиш плює у очі твої -
Ти плачеш знову не зронивши фразу.

Нові часи, нові уже герої,
Їх ціль й мета - тебе загнати в гріб!
Їм не до віри і любви святої.

І скошена ганьбою ніби сніп,
Падеш у яму, у землицю чорну
І службу править над тобою піп,

І бачить в тобі образ, чудотворну
Ікону, Бога в тобі зрить,
А не якусь пригноблену, потворну…

Минає вічність і в єдину мить
На тебе одкровення Боже сходить,
Тепер тобі приходиться судить…

2
Країно синього неба,
Країно живого огню!
До щастя змагати потреба
Покличе тебе крізь брехню

Крізь біль, невитримні знущання,
Крізь принизливість ударів судьби
Тебе проведе до єднання
Тільки спільна нужда боротьби!

Йде війна неминуча, безжальна,
Кожен прагне поневолити дух,
Що в тобі як платформа начальна
Серце движить, приводить у рух.

Ти плачеш та сльози не марно
Падуть на землю сиру -
Жоден злочин не пройде безкарно!
І твою возвістить час пору!

І з кожним падінням твоїм,
Ти збиратимеш сили для бою.
Доведеш, що в пожертві усім
Переможцем виходиш з двобою.

Бо ти - Країна Батька Кобзаря,
Бо ти Івана нездоланний дух!
Іскритиме у небі ще зоря,
Твоя свіча, твій незупинний рух!...

20 листопада 2008 р.