Ти була знищена, розтерзана, побита,
Ти на коліна кинута була!
Та ти не вмерла, в волю заповита
Тулилася і грілася - жила!

І День прийшов, забравши твою смуту,
Він дав надію ще якусь тобі.
Пронісся горами, знайшов червону руту!
І ти поклялася не кланятись ганьбі!

Цього ж не сталося, тринадцять років тьмою
Ходив народ твій, знаючи про те.
А осінню прокинувсь золотою,
І дав питання дивне і просте:

"Чи не козак я - давня слава й сила,
Що відбивала волю в ворогів?
Чи ця земля Шевченка не зродила
І сотні геніїв учених і творців!?"

Одухотворена ти поступом Франковим
Вступила у революції ходу!
Хоч довго йшла, морозним днем ранковим
На світло кинула свою стару біду.

Новий діставши шанс від Бога
Ти виклик кинула для долі під кінець.
Та оступилася, з'явилася дорога,
Яка розбила мрії нанівець.

Ти дала владу тим, з якими билась,
Ти відреклася закликів своїх!
Як сталося, що легко так змирилась
І відступилася, підвівши все і всіх!

Кому потрібна була боротьба,
Хто на плечах твоїх буде головувати?
Ганьба тобі країно, сміх й ганьба!
Чому ти спиш, коли не мусиш спати???

31 жовтня 2006 р.