Хто ти, націє голодних босяків?
Ти вмієш демократію творити?
Хіба-що народити байстрюків,
Що розкрадуть тебе, а потім ладні вбити.

Державою ти смієш називатись?!
"Мужів народних" сплодилось до чорта -
І вже набридло їм в крові твоїй купатись,
Коли на зміну йде нова когорта.

Їм ти даєш комфорт: машини, ресторани,
Їм ти встеляєшся вже ковриком до ніг!
Поглянь до ниць - життя людське погане,
Нагору видертись із ниць ніхто не зміг!

Одні на одних брешуть, як собаки,
Блискучими обгортками закрили твої очі!
Та щоб пропали кляті вурдалаки,
Бо бачити ніхто вже їх не хоче!

Чи ти осліпла, а чи оніміла,
Навпіл розірване твоє ще юне тіло -
На ньому гадь жалючу відігріла!
Хіба так чиниться за правду, волю й діло?

Чого пустують твої чорноземи,
Кому ліси вирубують щодня?!
Куди ти котишся - до злиднів, до нікчеми,
Де був врожай тепер одна стерня!

Чому не здіймешся угору - до блакиті,
Чому над колосом не глянеш золотим,
А все туманом очі оповиті
І не звільнитися рукам від павутин

Що обснували і трима в покорі
Те чуйне серце?! Що скували крок
До поступу й досягнення. В просторі
Світи ходу, до Бога і зірок…

Хто ти, народе козачий та княжий?
На поламані ноги встань!
Хай тремтить всякий патрубок вражий,
Ти йому не слуга і не брань!

Встань же, націє, древня ти сила,
І промов над усяк материк!
Хай всі знають - Богу ти мила,
І народ твій до викликів звик!

Піднімися, Вкраїно, на крилах,
Хай побачать од величі тінь.
Нехай знають, тебе не зломила
Ні смерть голоду, ні глуха далечінь!

Прийде час і простолюдин стане
Во главі у твоєї мети!
Сльози литиме ще небо твоє багряне
Ти ж спитай себе: "Хто ти, хто ти, Хто Ти?!".

29 серпня 2008 р.