Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
09:46
Вона була квітникаркою. Працювала в крамниці, що по вулиці Покровській (тепер там ювелірний магазин, однак із колишньою назвою – «Роза»). Крамниця сприймалася містянами як приємна винятковість на тлі радянської невиразності застійного періоду. У відвідува
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
2026.08.24
11:28
То дощ холодний, то нервовий сніг.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
2026.08.24
07:32
Металися бурі, згори гримкотіло,
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
2026.08.23
22:31
Трава волоссям, а ти левиця на осонні
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Федчишин (1958) /
Вірші
Гімн матері
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гімн матері
Вона - у всім! Вона - завжди!
В веселках ранку, в свіжих барвах літа.
Вона - в вокзалах, проводжає поїзди,
вона на пристанях, куди приходять діти.
Вона - в аеропортах, в літаках,
в автобусних зупинках, на пероні -
Вона - завжди! Вона - така жива,
ч"є серце не витримує іроній!
Бо серце те любов"ю палахтить,
тим пломенем одвічного горіння.
Його вже не задуть, не затушить -
з покон-віків він у душі корінням.
У цім горінні - істина Буття,
суть існування людства в Божім Слові.
Вона - це матір, оберіг життя,
це гімн її! І гімн її любові!
Її впізнати легко в світі цім,
бо то вона за малюком в пориві
біжить сходинками,коли ступає він,
не вміючи ще це робить. Надривно,
в передчутті тривоги і незгод
паде на груди при прощанні з сином.
Вона страждає, кличе з дальніх вод,
зове на пристані, взиває море синє
вернути те, що лиш належить їй,
вернути радість, що її належить,
вернути сина, бо утрати біль
її спалить, як незлічима нежить!
Це її сутність, поклик поколінь,
це клич віків, одвічної любові,
і лише їй свячу цю скриньку слів,
і лиш її я славлю в кожнім слові!
Не знаю ким задумав нас Господь -
могутніми, насправді, чи слабкими,
бо слабаками виглядаєм, хоть
і сильні тілом, з нервами стальними.
Ми можем все. Буквально. Без хвальби.
Ми відкриваєм нові горизонти,
штурмуєм небо, в новії світи
на бригантинах направляєм гроти.
Та лиш одне нам не дано ніяк -
відчути біль дитячого серденька,
задути ранку, чи зацілувать,
дати життя дитяткові маленькім.
Це дар її, чи може Божий дар,
але вона, мов ангел-хоронитель,
услід за нами на землі, з-за хмар
і любить так - як більш ніхто на світі!
Возздай же, Господи, їй радості щодня,
як Богородицю зроби її святою,
а ми в граніті виб"ємо ім"я,
щоб Матір"ю гордитись і Тобою!
2009р.
В веселках ранку, в свіжих барвах літа.
Вона - в вокзалах, проводжає поїзди,
вона на пристанях, куди приходять діти.
Вона - в аеропортах, в літаках,
в автобусних зупинках, на пероні -
Вона - завжди! Вона - така жива,
ч"є серце не витримує іроній!
Бо серце те любов"ю палахтить,
тим пломенем одвічного горіння.
Його вже не задуть, не затушить -
з покон-віків він у душі корінням.
У цім горінні - істина Буття,
суть існування людства в Божім Слові.
Вона - це матір, оберіг життя,
це гімн її! І гімн її любові!
Її впізнати легко в світі цім,
бо то вона за малюком в пориві
біжить сходинками,коли ступає він,
не вміючи ще це робить. Надривно,
в передчутті тривоги і незгод
паде на груди при прощанні з сином.
Вона страждає, кличе з дальніх вод,
зове на пристані, взиває море синє
вернути те, що лиш належить їй,
вернути радість, що її належить,
вернути сина, бо утрати біль
її спалить, як незлічима нежить!
Це її сутність, поклик поколінь,
це клич віків, одвічної любові,
і лише їй свячу цю скриньку слів,
і лиш її я славлю в кожнім слові!
Не знаю ким задумав нас Господь -
могутніми, насправді, чи слабкими,
бо слабаками виглядаєм, хоть
і сильні тілом, з нервами стальними.
Ми можем все. Буквально. Без хвальби.
Ми відкриваєм нові горизонти,
штурмуєм небо, в новії світи
на бригантинах направляєм гроти.
Та лиш одне нам не дано ніяк -
відчути біль дитячого серденька,
задути ранку, чи зацілувать,
дати життя дитяткові маленькім.
Це дар її, чи може Божий дар,
але вона, мов ангел-хоронитель,
услід за нами на землі, з-за хмар
і любить так - як більш ніхто на світі!
Возздай же, Господи, їй радості щодня,
як Богородицю зроби її святою,
а ми в граніті виб"ємо ім"я,
щоб Матір"ю гордитись і Тобою!
2009р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
