Немає сил сказати про вчорашнє,
А про майбуть казати я не хочу.
Скидаю дні несправджені в багажник,
І витираю розчорнілі очі.
Іде годинник. Час сіда на плечі.
Замружив очі, тану в піднебессі.
Моє життя — агонії старечі,
І скресла крига... я уже на крезі.
Упала ніч на схожі переходи.
Тупцює маг на іншій магістралі.
Перетинаю в непогоду броди,
Але не віднаходжу дві скрижалі.
Марную час у барі “Мельпомена”.
Самотньо п’ю гіркий мигдаль із рани.
З усіх богинь зі мною — лиш Атена,
І вже Арес не кличе більш на брани.
Пестливо місяць виливає очі
В моє вікно. На шибці чорна квітка.
Я прокидаюсь зрання серед ночі,
А поряд з ліжком вже стоїть кибитка.
Чому б і ні? Поїду на край світу.
Зустріну Спокій у кав’ярні “Спека”.
Візьму сірник і коробок нефриту,
І томики із написом “Сенека”.
Чека на тебе, демонічно сило,
Прилинь і забери туди, в безодню!
І подаруй мені червоні крила,
І з порохом жовтастим чорну бодню...