“Благословенна будь, моя незаймана дівице, Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим”
»

Олександр Довженко "Зачарована Десна"

Жовкне лист на верхів’ї беріз,
І туман над Десною спроквола снується,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть, ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Карту Лети чи шлях журавлиний?
***

Цього літа не випало буть на Десні.
Мою давню відраду заступила лікарня.
Тільки в снах медоносив луг,
Тільки в снах чорногузом верба клекотіла.
І хотілось добути із білого всі кольори,
І на стрекіт і висвист розбити тишу...
Цього літа не випало буть на Десні,
Та Десною я думав і дихав.
***

Плакучі верби припиняють плач,
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою розлунюються лунко.
P.S.
Воістину – на всьому,
До чого людина доклала руку й серце,
Навіки відбилась її вдача.

***

Каштан засмаглий, двійко жолудів
Та кетяг горобини –
Оце й усі сусіди мого столу.
Каштан навча вагу відчути.
Жолуді оповідають про могуття дуба.
Мугиче тихе мурмурандо горобина.
Як і додам щось,
То хіба що очеретину з-над Десни
Та гілку терну з Чернечої гори.
Для рівноваги, звісно.

Отримав від вас, любі колеги, кілька гарних відгуків на вірш "Я думав, Десно, не тутешня ти" і вирішив дати ще низку поезій з добірки "Усе, що пам'ять нарекла Десною".
Усіляких вам гараздів!
З повагою Іван Потьомкін