-Алло,Алло ,тю, Микито ,це я Сергій,так-так,треба твоя допомога,
тут коротше кажучи..
-Ти не можеш пізніше,я зараз на роботі?
-Мене посадити хочуть,-тон Сергія одразу ж на октаву впав.,-Я знаю,що ти можеш знайти мені адвоката, грошей в мене немає,знайди найкращого, а потім я з тобою розрахуюся.
- Дурінь ти! Ще як малий був ,то з вітром в голові бігало!!Ех,де ти знаходишся?
- В обласному відділі міліції.
-Чекай до тебе скоро прийде юрист. Я постараюсь…- розмова скінчилася. «Я тобі дав одну хвилину , зрозумів?» ,- лягавий вирвав телефонну трубку з Сергієвих рук, присмаковуючи при тому бутербродом. Наскільки ж огидно йому стало дивитися на цих перевертнів. «До камери !»,- пхнув молодого в спину і повів до звіринця. Двері відчинилися, пусто там не було. Чоловік з двадцять
сиділи хто на своїх «ложах» ,хто на підлозі, та всі мовчали,але ж… «Що?Ще одного Чікатило привезли?»,- камера переповнилась реготом. Наглядач показав кулака і невдоволені лиця почали рискати в його сторону, Сергій тільки хитнув головою.
Відчувалася водночас і сирість,і сморід,і нервове положення. Здавалося ось-ось його відлупцюють(наслухався бувальщини від зека з яким випадково познайомився в ресторані «Джоконда»). Та ні. Це був не той випадок. Залишалося тільки чекати і перетерпіти. Він розумів ,що все пішло шкереберть , але намагався не втрачати своєї єдиної надії. Йому стало соромно перед батьками ,яких два роки вже немає в живих. Вони потрапили в автокатастрофу. Водій маршрутки не впорався з керуванням. Стало соромно, бо ніяк не може вибратися з цього «гумусу» сам,та й взагалі ,що влип в таку слизьку справу.
Зеки ,що були поряд вели себе по - різному . Один проїдав іншого вовчим поглядом, другий читав «Кримінальний Кодекс України» десь у закутку,третій почісував потилицю,непомітно дістаючи з-за комірця цигарку. Та так і по колу.
Пройшло чотири години…

«Краснов,на вихід!»,- залізні двері почали прискрипувати та впускати легку прохолоду до «будки» . Сергій піднявся та сховав руки за спину,як і належить хоч ще і не судимому та все ж тому ,що під наглядом. Його чекав у камері для зустрічей відомий та невимовно дорогий юрист Романов Олексій Григорович. Ще молодий сам був, та завдяки своїм здібностям і феноменальній пам’яті стрімко почав рости в кар’єрному плані. Як то кажуть : «Росте не по рокам».
Пішла довга розмова. Хлопець одразу почав з кінця самої суті,з того моменту як його вже закинули у КПЗ,також згадав про розмову з Андроповим , виражаючи своє невдоволення.
- Та що тут говорити?Підстава це! – Хлопець,широко розкривши очі ,кричить до адвоката.
- Заспокойтеся. Я зроблю все що зможу. Ви знаєте свої права?
-Та знаю.
-От і добре. Введу вас в курс справи. Отже вони судитимуть вас за зберігання наркотиків ,а це у нас…-відкриває зелену товсту папку та копошить між листками,- Ага . Ось! Отже, зберігання - це будь-які умисні дії, пов'язані з незаконним перебуванням наркотичних засобів або психотропних речовин у володінні винної особи. При цьому не має значення тривалість зберігання і те, таємно чи відкрито і в якому саме місці зберігаються ці засоби чи речовини. Зберігання наркотичних засобів або психотропних речовин належить до триваючих злочинів. Ст. 307 і 198 співвідносяться як спеціальна та загальна норми, тому в разі їх конкуренції повинна застосовуватися спеціальна норма…Коротше кажучи вас судитимуть по №307-мій статті на термін від трьох до семи років . Зауважу,що це в кращому випадку,- холоднокровно ,без жодних емоцій на обличчі,але з голосом попереджує адвокат. Перед очами Краснова одразу з’явилася Анна. Невже це все вона зробила?Кохає. Так безглуздо все виходить,можна сказати,що буквально на рівному місці після невлучної фрази хлопця все кардинально змінилося. Далі вже нікуди. Хоча він був впевнений ,що Микита та адвокат витягнуть його з цієї пропасниці. Один друг,а іншому як-не-як гроші дають,то можливо не все ще втрачено.