:)) Що ж, Іванчику-тюльпанчику, візьмімо по стаканчику - та й будЕ писатися. Тисну руку. Повернуся увечері :)

Ти гляди, бо схопиш у мене "кликуху" Юлька -"шестьора" :)) Знаєш, є у нас із тобою спільні "пунктики" (хоча б те, що я також вчилася аж два роки на юридичному :) "Схожі на" - це точно (написалося так по-рівненськи, зараз виправлю).

так, так, щось таки є :))))))) я навіть скучила) рідко ставлю тут оцінки, а 6 тим паче, так що не кокетнічай :)

Рада Вам. Прийду на Львівський дощ :)

Обіймаю тіточку і дарую... на вибір:
квіточку (щіточку, пліточку - рибку таку, на закусочку :))

Не хвилюйся. І не переставай хотіти :)

Між нами, дівчатками, ми б не хотіли перейти на "ти"?.. Я, Юль, так по-народному спробую пояснити свою думку :) Отож, уявімо цю дівчинку, що починає писати неслухняним писаком (пером, ручкою, промінцем і т.д.): зігнулася удвоє над столом, вільною рукою час від часу відкидає з лобика пасемце волосся; літери кособокі, слова криві, рядки кульгають - які там вірші! недолугі спроби. Але стільки у них серця вкладено, що інші, читаючи, не можуть цього трепету не відчути, пробачають погрішності. Це фаза "когда не знала я, что я - поэт". "Випишеться" дівчинка, і знання прийде - буде передчувати (так сказав Той, що пера губить :) Те саме (логічно, логічно, Юлю :) і з дорогами: спочатку й вони недолугі, бо дівчинка сама їх пише - із помилками і, може, зайвими викрутасами. Проте це її дорога, не чиясь, заздалегідь протоптана, тому все ок. Сподіваюся, і ми не знайдемо на ній "каменя спотикання". Дяка, Юлю!

хотіли б на "ти", так..)
власне, я розумію за загальним настроєм поезії, що ставлення автора навіть до тієї недолугості ніжне. як казала колись одна моя подруга про чоловіка: дивлюсь як він не вміє навіть макарони у кастрюлю покласти аби зварити і дивна ніжність переповнює серце. мабуть, то любов...

ага, щось таке :))

а бувають ще такі малі пташатка - недолугі, але такі милі :)

Які там наші висоти, Вікусю, - третій поверх із причілком :) А щодо віршів і доріг - отож бо і воно.

Шчас?..