Глава 2.
«СУД»

- Значить так!Мені начхати хто ти. І навіть якщо ти ясновельможний перець в своїх не вузьких колах, то надійся на те,щоб ми тебе не скинули…Ти хто взагалі?,- говорить людина, що поважливо сидить за кермом своєї білої п’ятірки,махаючи одною рукою перед очима постаті, схвильовано понурила голову додолу.
-Скі-ль-ки?,- Романов збитим подихом,- Одна справа,коли просто знайшли і поговорили,
інша ж - російська мафія
-3000 доларів.
- чотири і по рукам.
-3200 і вали звідси.

Олексій вихопив з рук водія пакет з грошима і заховав під своє пальто. «Дверцятами не стукай, а то я постукаю!»,- водій. Романов втупив очі в повний місяць. Він розумів, що чинить зовсім неправильно, «але ж гроші є гроші»,- принаймні це його заспокоювало та надавало неабиякої наснаги, відчуття великої відповідальності. Тільки його розумна голова могла зробити все без єдиної підозри. Наскільки ж черствий…аморальність. Подвійна доза грошей. Одна за програш,інша за виграш зі справи Краснова. Але за чию авторитетність боротися? За того чию справу програєш і нічого крім грубих слів не почуєш?Так завжди. Чи за тих, що якщо програєш, то знайдуть десь колись в ярочку за містом? Тільки батька й матір тривожити. Для нього і батьки не головне. Назріває дуже прибуткова справа. На що ж тоді надіється Микита, заплативши йому не маленьку суму також?Все діло йде до того, що саме нічого на користь Сергія не піде, а саме навіть погіршиться. Прокурор?Тут і розбиратися нічого. Мабуть там теж про все вже подбали. І про докази, і свідків знайшли. Україна… це, коли одним словом можна багато чого пояснити. Хто ж тоді винен? Іноді цікавість не є хорошою рисою характеру. Особливо в цей час. Багато хто «погорів» на цьому.
Микита помилився з вибором. Зашкалив з надійністю. Так кортіло витягнути з біди Сергія і тут таке. Але ж сам ще нічого не знає.

2006 рік. Донецьк. Слідчий відділ міліції…

Чорняве волосся здавалося пофарбоване світло-сірими тонами, але ж ні. Виразна сідина наче окреслювала його високий професіоналізм, хоча тут вже можна посперечатися. Холод Олег Олегович був слідчим у справі Анни Ніколаєнко. Нічого його не вирізняло від інших з цієї іпостасі. Але вершиною його характеру була гордість . Якщо в людей є якась планочка з цього приводу, то він точно не такий. Пригадується одразу ж справа №28, що йому довірив начальник відділу. Справа була досить серйозною, що трохи підвищило його самооцінку та як він думав «авторитетність» з-поміж інших працівників відділу. На диво знайшов злочинця. Але як? Як такий примітивний молодий чоловік, що закінчив Херсонську ВШМку може знайти вбивцю 4-рьох чоловік. Вбивцею був справжній майстер свого діла . Його злодіяння мали особливий почерк . Кожен із вбитих був якимсь чином пов'язаний з однією людиною . І цим персонажем була дівчина 17 років . Річ у тім, що їй залишили в спадок 500000 доларів. І при досягненні нею повноліття вона б стала цілковитим володарем своїх власних грошей . Вважалося дані персони були зловмисниками дівчини, але ж тоді виходить так:
1. Убивця або ж був зловмисником, що «прибирав» своїх конкурентів на викрадення спадку .
2. Або ж захисником грошей,гідності та самого винуватця справи.
3. Також не виключаємо той випадок, що був і власний мотив .

Холод був найжорстокішим з усіх слідчих. Якщо він і розкривав справу, то так, що вбивцю було не розкусити, так як і в живих його теж після втручання нелюда не було. Складається питання «Як його досі не «поперли» з органів?». Це просто. Ніхто не міг знайти докази на те, що це він вбивав маніяків та злочинців. Завжди виходило так, що це була чи самооборона, чи збіг обставин, чи повна непричетність його рук до справи. Але ж це формальності, а правду знали всі у відділі та боялися. Навіть начальник…
Начальник був простаком та людиною з великою душею. Страх перед Холодом був, та він його не показував. Олег Олегович мав наскільки проникливий погляд, що від нього ставало не по собі не тільки співпрацівникам, а й задрипаному офіціантові в кафе «Онтаріо», де слідчий любив поласувати біфштексом. Часом малому здавалося, що той гіпнотизер,тому що майже завжди Олег не платив за вечерю, а офіціант розумів це тільки як той вже не знаходився в приміщенні.
Олег жив сам у трьохкімнатній квартирі . Напрочуд для сусідів він є ангелом. Платить за всі послуги, по вечорам лузає насіння разом із бабусями на лавці , грає з дідами в шахи, не п’є ,не курить, здав найбільше благодійних внесків на ремонт підїзду .
Навіть привітний. Але як на роботі,то …

Отже, 11.10.2006.
- Так-так-так, Лесю, запиши в протоколі таке «Труп жертви лежить на підлозі. У зв’язку з тим,що жертва ймовірно падала, в неї поріз на голові( над правою бровою).Це пояснюється її положенням та гостротою ніжки від дубового столу . Більше всього, що при знесиленні вона впала і вдарилася. Правда звучить по-дитячому?,- Холоднокровно Олег.
- Що?,- недолуга практикантка Леся записує кожен крок і Олега, і розвитку його відтворення події.
- Кажу по - дитячому звучить…
- Ой, а я так і в протоколі записала. Дурепа – дурепа - дурепа. ,- б’є себе рукою по голові.
- Ясно все з тобою. ,- дещо по-джентельменські. ,- Давай мені новий протокол і вали звідси!Зрозуміла?
- Зрозуміла…
- От і друзями стали . Як добре, коли люди розуміють одне одного,- насміхаючись. Але той сміх викликав невимовне бажання врізати по пиці Олегу не тільки Лесі, а й стоячому поряд міліціонеру.