Під час дощу навесні, коли так смачно пахне сирою землею,
що де-не-де визирає у проталинах, і першими пролісками,
відчуваєш той самий смак життя,
про який так багато пишуть у віршах і прозі.

Він пульсуючий -
у кожній клітині тіла, у кожній думці у кожному прагненні
струменить рух до чистоти, досконалості, добра.
Немов це прагне до неба паросток першої квітки,
що прокинувся з насінини і нестримно прямує до весняного сонечка...

Він вишуканий і наче масляний -
так п’янко і духмяно пахне повітря тільки у квітні:
першими ніжними зеленими листочками, жовто-сонячними нарцисами,
терпкими крокусами, щасливими посмішками перехожих,
новими сміливими мріями і творчим піднесенням...

Він - живий.
Бо спонукає нас до життя, до оновлення, очищення і любові.
Любові до Бога і до ближніх.
До себе самих, позаяк кожен з нас - це Його творіння,
яке усвідомлює незбагненність прекрасності всього, що створив Бог,
саме тепер,
навесні.