Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
НІБАБИНА ДОЛЯ (пародія у відповідь)
Холодний він, цей вуст рубін...
І цей смарагд очей прекрасних...
Вже краще смерть свою зустріти
На гордім ложі самоти
Ярослав Чорногуз
Я - Чорногуз. Та хочу вити!..
Журба лягає на папір.
Ну не дає спокійно жити
Мені проклятий ювелір.
Очей своїх палкі смарагди
Ти до вітрини не звертай.
Всі ювеліри - просто гади!
А цей - "отпєтий нєгодяй" -
Тиця під ніс тобі рубіна.
Мені ти робиш впертий знак.
А в мене аж дрижать коліна,
І правий вже свербить кулак.
Шліфує він, той змій гримучий,
Сапфір, алмаз, гірський кришталь.
Давай, моя кохана, лучче
Читать "Як гартувалась сталь".
А як од сталі в'януть вуха,
То є "Гранатовий браслет".
... А що вона? Вона й не слуха,
Про що торочить їй поет...
Кажу: не ті у нас фінанси!
І бачу, як зникаєш ти.
Зате які пишу романси
На гордім ложі самоти.
Роман-с із каменем (літературна пародія) Баба Нібаба
Не встигли обійняться й разу,«Качає» баба тут «права»,
Вже подавай ти їй алмази,
Смарагд їй треба купувать.
Сер Бісер в неї уселився
Й потроху вводить її в раж…
Вже не камінчик їй приснився –
Палац, машина і гараж…
А там і яхту забажає,
Ще забандюриться й літак,
Круїз у океан безкраїй…
Лиш не кажи ти їй: «Не так!»
Забула геть про вічну душу,
Витає у рожевім сні.
А Чорногуз: - Ту вибрать мушу,
З котрою рай і в курені.
Що буде і у бідній хаті
Окрайцем хліба частувать,
Романси милого співати
І рани серця промивать.
І не проситиме нічого,
Та буде музою із муз…
І цілий всесвіт, мов од Бога,
Їй подарує Чорногуз.
Хай у житті не буде Крезом,
Їй дасть коштовності ясні:
Рубін шліфований поезій,
Пісень смарагди осяйні.
Оце була б поета мрія,
Поета мрія голуба,
Вона – голубка – не посміє
Із нього ізробить раба.
Сер Бісер: скаже тобі кожен –
Наївний дурень справді ти,
Ото й здихай собі на ложі,
Наївнім ложі самоти.
Плекай собі думки хороші,
Закон життя оцей не нов:
Як в тебе закінчИлись гроші,
То вже й закІнчилась любов.
ЧОРНОГУЗ:
Візьму я Бісера за барки,
І у куток його жбурну,
Потрібні і йому припарки,
Їй-Бо, хоча б на мить одну.
Сер Бісер тут як заволає,
Мов у болоті він загруз:
- Ти перед ким мене метаєш,
Сторозпроклятий Чорногуз?!!
Перед подругою моєю
Тепер болить мене нога –
- Нібаба – псевдонім у неї,
А справжнє прізвище – Яга.
Їй біля моря он сидіти,
І горе гріти у руці.
В її розбитому кориті
Лежать звичайні камінці.
7.04. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)