Дякую, Олю! :) Радий! ;)

Дякую, Іване! ;) Так, я ще у запрошенні до прочитання моєї пародії на вірш шановного пана Ярослава написав, що довів його ідею до абсурду. :) А ритм навмисно позбивав, скоріше, не так ритм, як чергування ритмічних рядків - а навіщо, Бог його знає, може, щось тим сказати хотів, та й забув, що... :)))

... Яка завжди поряд буде і підтримає і
в годину скрутиТЬ...

:)

Не в брову, а в око, Юрію! ;)))

Яка завжди буде поряд і підтримає в годину скрути.
А кого скрутить, то той вже сам винен, що дозволить їй таке.

Особисто моя думка, як автора: краще ходити по бруківці та їздити по асфальту у місті, аніж місити болото по бездоріжжю у селі. А найкращі згадки у моєму житті - це студентські роки та робота в науково-дослідних інститутах у Львові та Москві (де я, до того ж, став завзятим театралом).
Вдячний за відгук, Палагеє!

А я...я просто хочу жити, жити нормально!
А не виживати, ми зараз на межі вимирання,
якось не хочеться мені вимирати...
Не хочеться...

Валерію, мене ще у молодості однокурсники по журналістиці "били" пародіями за сонет "Не народився я в селі" (але за змістом тягнувся до села) і що я не нюхав перегною, не розкидав його вилами по полю...
Я їм подякував за вдалу рекламу моєї творчості.
А якщо по суті, то я настільки люблю сільську місцевість, що мене не злякає ніяка важка сільська праця (навпаки, я її люблю, особливо дрова рубати!) в тому числі і вищезгадана, навіть хотів поселитися в селі, але жінка моя, котра з села, не захотіла і лякала тим, чим Ви лякаєте. Та мене не залякаєш. Я любив, люблю і буду любити село і природу більше за обкацаплений хамський Київ, хоч і там є оази духовності.
А Ви ж живете у Львові. Хоч останнім часом і про Львів у нас кажуть, що він уже не той, та все ж багато ще там українського залишилося. То ж як кажуть в Одесі - це дві великі різниці. Якби я жив у Львові, може б інакше думав про місто, а якби Ви жили у Києві, то, може б, зрозуміли мене.
О Києве, прекрасний ти вночі,
Люблю гулять, вітрець нічний п"ючи,
Не чути хамських криків, матюків...
Ніж говорить, ти краще помовчи.
Такі у мене є гіркі рубаї про моє друге рідне місто...
Я можу зробити "відбивну" з Ваших рядків, але, гадаю, що цього коментаря буде достатньо. Ми просто в різних життєвих ситуаціях.

Так, це правда, пане Ярославе. Родом я з районного містечка, але пам'ятаю глибоке дитинство, коли з батьком ходив зустрічати маму з роботи в суцільній теміні, під дощем, по коліна в грязюці та по баюрах. Коли ж улітку по дорозі проїжджала машина, то піднімала такий стовп пилюги, що треба було десь подалі втікати. Навіть пам'ятаю, як ми у тій пилюці бавились, як діти у дитсадках у пісочку.

А великі міста і столиці я люблю за те, що там є культурне життя: театри, картинні галереї, виставки, концерти і т.д. Звичайно, бачив і у Москві, як корінні москвичі цілими днями пиячили в той час, коли ми ходили у театри та музеї. А зараз і всюди по Україні таке зустрінеш.

Був не так давно і у Києві. Так, всюди російська мова. Але варто заговорити українською, як усі стараються перейти на спілкування українською.

Але коли побачив, наприклад, Відень - то нехай всі радянські міста сховаються і не показуються: яка там чистота, порядок, краса, дружелюбність та культура віденців. За два тижні я там не бачив жодного п'яного на вулиці, не чув жодних криків чи матюків із вікон (в нас це зараз майже норма), зрештою, не бачив жодного недопалка на тротуарах...

І на завершення: як маєте натхнення написати пародію у відповідь чи розкритикувати мою з точки зору техніки (люблю, коли щось підказують) - то прошу дуже, пане Ярославе... Сприйму із задоволенням. :) Вдячний Вам за розлогий відгук!

Взагалі-то Вам я не писав ще пародій у відповідь. А Ви мені - писали. Ніби за мною - борг.
Ну у Відні я не бував, на жаль. Та навіть у Вас у Львові і Франківську чи Тернополі краще. Але в селі, на природі - ще краще. Натхнення найбільше там приходить, і там душа шляхетнішає. Ніяке місто природи не замінить.

Так, як кажуть наші друзі-росіяни, "долг платежом красен". :) І скажу від себе: пародія у відповідь Вам пречудово вдалася, пане Ярославе! Я, що називається (використовуючи інтернет-сленг) - "пацталом". :)))

Палагею, "завжди так не буде" (як було написано на перстні царя Соломона). Або - "все проходить. І це пройде." :)

:) Сам не знаю.
Ось лиш побачу у вірші щось таке, що хочеться зпародіювати - раз-два, і в дамки. А що, справді вірші пишуться по кілька днів, та ще й з виїздом у творчу відпустку? :)
Щиро вдячний Вам, пане Олександре! Навзаєм! (а травматизму я не боюсь - ми з паном Ярославом вже віддавна пародіюємо вірші один одного). :)

Іноді картина пишеться усе життя. Я чув про такого художника. Він відомий усьому світу.
І вірші, буває, що пишуться протягом кількох годин, якщо не місяців. Причім, перші декади поет вигадує - а про що ж віршувати? А потім віршує, змінюючи, оздоблюючи, прибираючи розділові знаки - і виходить вірш. А я з ним ознайомлююсь - і мені здається, що таке вже було. Бачив. А ці поети просто товаришують. У них дифузія на творчому рівні. Приклад можна вважати абстрактним.

Творчих успіхів, гарного настрою.

Так, я теж чув про цього українського художника, його весь світ вважає генієм. Не можу згадати прізвища, на жаль. :(

Напевне, можна писати вірш місяцями чи роками. І тут є автори, які кажуть, що після написання вірша кладуть його у стіл на кілька років. Потім витягають на світ Божий і публікують.

Колись і я писав вірші і відсилав їх на конкурс в журнал "Юность", звідки вони повертались з розгромними рецензіями. :) Я й забув про своє вміння версифікувати, як Ви кажете, на багато років.

А тепер згадав. Цілком випадково. Розшукував в інтернеті автора одного вірша. Розшукав. Цей автор виявився на одному з поетичних літсайтів.
Аби там зареєструватися, написав вірша. І пішло-поїхало. З'явилось натхнення - написав вірша - опублікував - отримав критику чи схвалення - щось виправив... Проходить деякий час. Переглядаю давніше написані вірші. Бачу недоліки. Підправляю. І т.д.

Ось так у мене зараз відбувається творчий процес.
З використанням прогресивних досягнень людства. :)

Дякую Вам, Олександре!