На ярмарок батько із сином віслюка ведуть.
Міркують, скільки вторгувати вдасться.
«Дивіться, що за дурні!..
Замість їхать обоє чимчикують...»-
Котрась з дівчат кричить до подруг.
Ось син - на віслюкові, а батько – далі пішки.
«А що я вам казав: ніхто вже не зважа на вік,-
Мов докір, долинає з гурту чоловіків.-
Сидить на віслюкові лобуряка молодий,
А батько мусить трудити ноги...»
На землю скочив син і батька підсадив.
«Погляньте, добродії, на цей ось сором,-
Дивується котрась із молодиць.-
Вітчим це, мабуть, а не батько...
Дитина ж ледь волочить ноги!»
Тільки-но в’їхали у браму міста,
Як вершників спиня сторожа:
«Ви що, не чули про новий закон:
Не їздить верхи, а догоджати слід тварині?
Штраф заплатіть і віслюка далі несіть!»
Зв’язали висловухого і на жердині вносять.
А на мосту - сила-силенна люду.
Тільки побачили цю незвичайну трійцю,
Вже не сміються, а регочуть так,
Що аж хапаються за боки.
Віслюк, що до сільської тиші звик,
Перепудивсь і почав борсатись щосили.
Мотуззя обірвав та й шубовсть у воду.
Чорторий одразу бідолагу закрутив,
А з ним – і сподівання селюків.
P.S.
Якщо будеш слухать всіх,
То заробиш лиш на сміх.