Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причахлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причахлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
2026.07.30
06:41
Фінальний акорд розлуки
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Шість полонезів для фортепіано, ор. 17 (Полонез № 3 фа мінор)
«Жозефіна ступала бруківкою Лємберга так, наче кожен її крок відгукувався Adagio в його змученій душі. Баронеса з очима
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
2026.07.29
21:05
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
2026.07.29
17:03
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
2026.07.29
14:40
Баба деда присмотрела
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
2026.07.29
14:05
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
2026.07.29
13:57
Я відчиняю скриню мовчання
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
2026.07.29
12:10
Що є загрозою тьюторам* кліру?
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
2026.07.29
10:14
Вітчизна-мати не усім дається
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
2026.07.29
09:47
політ джмеля довкіл граната
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Один із зграї лебединої
1.
Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
2.
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли вціліти:
Один[1] – зі зламаним крилом прижився
Поміж ненависних орлів.
А другому[2] – через колючий дріт
Вдалось перелетіти за кордон.
На Соловках двоє професорів згоріло[3].
А третій[4] –став легендою у вічній мерзлоті.
3.
Ортукан, де зібрано тисячу з-поміж 10 тисяч політв’язнів Норильлагу на Таймирі (середня Колима)
Колыма ты, Колыма, чудная планета:
Двенадцать месяцев зима, остальное – лето.
***
Будь проклята, ты Колыма,
Что названа Черной планетой.
Сойдешь поневоле с ума,
Оттуда возврата уж нету.
Пятьсот километров тайга,
Где нет ни жилья, ни селений.
Машины не ходят туда –
Бредут, спотыкаясь, олени.
4.З листів Михайла Драй-Хмари до родини[5]
2 червня 1938 р.
«Що вам написати про цей відтинок мого життя?.. Я весь час страждав безсонницею і – не спав три тижні, бо не мав ні місця, ні постелі, а було холодно в нетопленім наметі, надворі стояв 30-ступневий мороз, і вітер часто стрясав полотняний дірявий дах і підмітав нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившися на підлозі. Сидів я на страві Swentego Antoniego, дістаючи її раз на добу (400 гр. хліба, 50 гр. риби і черпак так зв.баланди),- тому насилував свою уяву, малюючи собі стіл, повний найсмачніших найрясніших страв.
29 червня 1938 р.
Працюю на бурарі, дерев’янім кориті, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі,- з 9 год. вечора до 7 ранку.
Без дати
Я не можу тобі писати... Якщо я не спочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують... Ноги опухли...
5.
Розстрілювали їх не всіх одразу..
А кожного десятого щодня.
Аби од страху позосталі теж вмирали.
Професоре, сьогодні Ви серед тих,
Кому дано нагоду ще пожить.
Приречений на згин сусід - студент Володя.
« Моє ластовенятко, Оксаночко,
Як я марив пурхати з тобою
Понад голубим Дунаєм, куди водив тебе
Маленькою во врем’я оно.
Дружино моя люба, то не біда, що я постарів.
Ми ще ж не налюбилися з тобою...
Простіть мене, мої кохані, що сам іду на згин.
Володя мусить жить! Може, йому вдасться
Із цього пекла вийти і стать у лави тих,
Хто визволить із зашморгу конаючу Вкраїну.
Стільки ж поколінь наївними хохлами
Були ми й вірили, що хтось нам допоможе...
Тяглися до Москви...А в неї тільки й гадки,
Як неборака обібрать до нитки...
Отож, не зволікай, Михайле!
Можливо, це твій останній бій».
...І в розстрільну десятку став Драй-Хмара.
6.
«О, гроно п’ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить
Твій переможний спів,
Що розбиває лід одчаю і зневіри[6]».
Крізь всі поневіряння й смерть
Ти стало гордістю Соборної Вкраїни.
________________________________________
[1] Максим Рильський (1895-1964).
[2] Освальд Бурггард (1891-1947).
[3] Микола Зеров (1890-1937), Павло Филипович (1891-1937)
[4] Михайло Драй-Хмара (1889-кінець 1938 чи початок 1939).
[5] Використано матеріали з книги Юрія Лавріненка «Розстріляне відродження». К., «Смолоскип», 2007.
[6] З вірша «Лебеді» Михайла Драй-Хмари, за який поета було звинувачено в терористичній діяльності і після Лук’янівської тюрми в Києві відправлено на Колиму, де він і загинув.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Один із зграї лебединої
1.
Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
2.
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли вціліти:
Один[1] – зі зламаним крилом прижився
Поміж ненависних орлів.
А другому[2] – через колючий дріт
Вдалось перелетіти за кордон.
На Соловках двоє професорів згоріло[3].
А третій[4] –став легендою у вічній мерзлоті.
3.
Ортукан, де зібрано тисячу з-поміж 10 тисяч політв’язнів Норильлагу на Таймирі (середня Колима)
Колыма ты, Колыма, чудная планета:
Двенадцать месяцев зима, остальное – лето.
***
Будь проклята, ты Колыма,
Что названа Черной планетой.
Сойдешь поневоле с ума,
Оттуда возврата уж нету.
Пятьсот километров тайга,
Где нет ни жилья, ни селений.
Машины не ходят туда –
Бредут, спотыкаясь, олени.
4.З листів Михайла Драй-Хмари до родини[5]
2 червня 1938 р.
«Що вам написати про цей відтинок мого життя?.. Я весь час страждав безсонницею і – не спав три тижні, бо не мав ні місця, ні постелі, а було холодно в нетопленім наметі, надворі стояв 30-ступневий мороз, і вітер часто стрясав полотняний дірявий дах і підмітав нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившися на підлозі. Сидів я на страві Swentego Antoniego, дістаючи її раз на добу (400 гр. хліба, 50 гр. риби і черпак так зв.баланди),- тому насилував свою уяву, малюючи собі стіл, повний найсмачніших найрясніших страв.
29 червня 1938 р.
Працюю на бурарі, дерев’янім кориті, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі,- з 9 год. вечора до 7 ранку.
Без дати
Я не можу тобі писати... Якщо я не спочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують... Ноги опухли...
5.
Розстрілювали їх не всіх одразу..
А кожного десятого щодня.
Аби од страху позосталі теж вмирали.
Професоре, сьогодні Ви серед тих,
Кому дано нагоду ще пожить.
Приречений на згин сусід - студент Володя.
« Моє ластовенятко, Оксаночко,
Як я марив пурхати з тобою
Понад голубим Дунаєм, куди водив тебе
Маленькою во врем’я оно.
Дружино моя люба, то не біда, що я постарів.
Ми ще ж не налюбилися з тобою...
Простіть мене, мої кохані, що сам іду на згин.
Володя мусить жить! Може, йому вдасться
Із цього пекла вийти і стать у лави тих,
Хто визволить із зашморгу конаючу Вкраїну.
Стільки ж поколінь наївними хохлами
Були ми й вірили, що хтось нам допоможе...
Тяглися до Москви...А в неї тільки й гадки,
Як неборака обібрать до нитки...
Отож, не зволікай, Михайле!
Можливо, це твій останній бій».
...І в розстрільну десятку став Драй-Хмара.
6.
«О, гроно п’ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить
Твій переможний спів,
Що розбиває лід одчаю і зневіри[6]».
Крізь всі поневіряння й смерть
Ти стало гордістю Соборної Вкраїни.
________________________________________
[1] Максим Рильський (1895-1964).
[2] Освальд Бурггард (1891-1947).
[3] Микола Зеров (1890-1937), Павло Филипович (1891-1937)
[4] Михайло Драй-Хмара (1889-кінець 1938 чи початок 1939).
[5] Використано матеріали з книги Юрія Лавріненка «Розстріляне відродження». К., «Смолоскип», 2007.
[6] З вірша «Лебеді» Михайла Драй-Хмари, за який поета було звинувачено в терористичній діяльності і після Лук’янівської тюрми в Києві відправлено на Колиму, де він і загинув.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
