Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.02
06:37
І шумлива, і красива,
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
2026.08.02
00:02
До притулку на Драгобраті
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
2026.08.01
23:06
Не клич мене, любий, туди,
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
2026.08.01
22:52
Перед очима зорепад серпневий,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.
У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.
У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
2026.08.01
22:16
Мої слова звичайні й зрозумілі,
і не понівечені й не чужі,
а ті, що ними мати говорила
від щирої вкраїнської душі.
Вони творились вітром тихим в полі,
а ще в дібровах — птаством гомінким.
В них чутно голос мрійної тополі
і не понівечені й не чужі,
а ті, що ними мати говорила
від щирої вкраїнської душі.
Вони творились вітром тихим в полі,
а ще в дібровах — птаством гомінким.
В них чутно голос мрійної тополі
2026.08.01
18:46
Amerika & Europe Україну
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
2026.08.01
16:05
Ніхто не озирається назад -
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
2026.08.01
13:36
Я сльозою упаду на стяг,
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
2026.08.01
11:43
понад безмежні провалля
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
2026.08.01
06:55
Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
2026.08.01
03:53
…За 3 години до…
…Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Один із зграї лебединої
1.
Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
2.
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли вціліти:
Один[1] – зі зламаним крилом прижився
Поміж ненависних орлів.
А другому[2] – через колючий дріт
Вдалось перелетіти за кордон.
На Соловках двоє професорів згоріло[3].
А третій[4] –став легендою у вічній мерзлоті.
3.
Ортукан, де зібрано тисячу з-поміж 10 тисяч політв’язнів Норильлагу на Таймирі (середня Колима)
Колыма ты, Колыма, чудная планета:
Двенадцать месяцев зима, остальное – лето.
***
Будь проклята, ты Колыма,
Что названа Черной планетой.
Сойдешь поневоле с ума,
Оттуда возврата уж нету.
Пятьсот километров тайга,
Где нет ни жилья, ни селений.
Машины не ходят туда –
Бредут, спотыкаясь, олени.
4.З листів Михайла Драй-Хмари до родини[5]
2 червня 1938 р.
«Що вам написати про цей відтинок мого життя?.. Я весь час страждав безсонницею і – не спав три тижні, бо не мав ні місця, ні постелі, а було холодно в нетопленім наметі, надворі стояв 30-ступневий мороз, і вітер часто стрясав полотняний дірявий дах і підмітав нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившися на підлозі. Сидів я на страві Swentego Antoniego, дістаючи її раз на добу (400 гр. хліба, 50 гр. риби і черпак так зв.баланди),- тому насилував свою уяву, малюючи собі стіл, повний найсмачніших найрясніших страв.
29 червня 1938 р.
Працюю на бурарі, дерев’янім кориті, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі,- з 9 год. вечора до 7 ранку.
Без дати
Я не можу тобі писати... Якщо я не спочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують... Ноги опухли...
5.
Розстрілювали їх не всіх одразу..
А кожного десятого щодня.
Аби од страху позосталі теж вмирали.
Професоре, сьогодні Ви серед тих,
Кому дано нагоду ще пожить.
Приречений на згин сусід - студент Володя.
« Моє ластовенятко, Оксаночко,
Як я марив пурхати з тобою
Понад голубим Дунаєм, куди водив тебе
Маленькою во врем’я оно.
Дружино моя люба, то не біда, що я постарів.
Ми ще ж не налюбилися з тобою...
Простіть мене, мої кохані, що сам іду на згин.
Володя мусить жить! Може, йому вдасться
Із цього пекла вийти і стать у лави тих,
Хто визволить із зашморгу конаючу Вкраїну.
Стільки ж поколінь наївними хохлами
Були ми й вірили, що хтось нам допоможе...
Тяглися до Москви...А в неї тільки й гадки,
Як неборака обібрать до нитки...
Отож, не зволікай, Михайле!
Можливо, це твій останній бій».
...І в розстрільну десятку став Драй-Хмара.
6.
«О, гроно п’ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить
Твій переможний спів,
Що розбиває лід одчаю і зневіри[6]».
Крізь всі поневіряння й смерть
Ти стало гордістю Соборної Вкраїни.
________________________________________
[1] Максим Рильський (1895-1964).
[2] Освальд Бурггард (1891-1947).
[3] Микола Зеров (1890-1937), Павло Филипович (1891-1937)
[4] Михайло Драй-Хмара (1889-кінець 1938 чи початок 1939).
[5] Використано матеріали з книги Юрія Лавріненка «Розстріляне відродження». К., «Смолоскип», 2007.
[6] З вірша «Лебеді» Михайла Драй-Хмари, за який поета було звинувачено в терористичній діяльності і після Лук’янівської тюрми в Києві відправлено на Колиму, де він і загинув.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Один із зграї лебединої
1.
Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
2.
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли вціліти:
Один[1] – зі зламаним крилом прижився
Поміж ненависних орлів.
А другому[2] – через колючий дріт
Вдалось перелетіти за кордон.
На Соловках двоє професорів згоріло[3].
А третій[4] –став легендою у вічній мерзлоті.
3.
Ортукан, де зібрано тисячу з-поміж 10 тисяч політв’язнів Норильлагу на Таймирі (середня Колима)
Колыма ты, Колыма, чудная планета:
Двенадцать месяцев зима, остальное – лето.
***
Будь проклята, ты Колыма,
Что названа Черной планетой.
Сойдешь поневоле с ума,
Оттуда возврата уж нету.
Пятьсот километров тайга,
Где нет ни жилья, ни селений.
Машины не ходят туда –
Бредут, спотыкаясь, олени.
4.З листів Михайла Драй-Хмари до родини[5]
2 червня 1938 р.
«Що вам написати про цей відтинок мого життя?.. Я весь час страждав безсонницею і – не спав три тижні, бо не мав ні місця, ні постелі, а було холодно в нетопленім наметі, надворі стояв 30-ступневий мороз, і вітер часто стрясав полотняний дірявий дах і підмітав нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившися на підлозі. Сидів я на страві Swentego Antoniego, дістаючи її раз на добу (400 гр. хліба, 50 гр. риби і черпак так зв.баланди),- тому насилував свою уяву, малюючи собі стіл, повний найсмачніших найрясніших страв.
29 червня 1938 р.
Працюю на бурарі, дерев’янім кориті, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі,- з 9 год. вечора до 7 ранку.
Без дати
Я не можу тобі писати... Якщо я не спочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують... Ноги опухли...
5.
Розстрілювали їх не всіх одразу..
А кожного десятого щодня.
Аби од страху позосталі теж вмирали.
Професоре, сьогодні Ви серед тих,
Кому дано нагоду ще пожить.
Приречений на згин сусід - студент Володя.
« Моє ластовенятко, Оксаночко,
Як я марив пурхати з тобою
Понад голубим Дунаєм, куди водив тебе
Маленькою во врем’я оно.
Дружино моя люба, то не біда, що я постарів.
Ми ще ж не налюбилися з тобою...
Простіть мене, мої кохані, що сам іду на згин.
Володя мусить жить! Може, йому вдасться
Із цього пекла вийти і стать у лави тих,
Хто визволить із зашморгу конаючу Вкраїну.
Стільки ж поколінь наївними хохлами
Були ми й вірили, що хтось нам допоможе...
Тяглися до Москви...А в неї тільки й гадки,
Як неборака обібрать до нитки...
Отож, не зволікай, Михайле!
Можливо, це твій останній бій».
...І в розстрільну десятку став Драй-Хмара.
6.
«О, гроно п’ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить
Твій переможний спів,
Що розбиває лід одчаю і зневіри[6]».
Крізь всі поневіряння й смерть
Ти стало гордістю Соборної Вкраїни.
________________________________________
[1] Максим Рильський (1895-1964).
[2] Освальд Бурггард (1891-1947).
[3] Микола Зеров (1890-1937), Павло Филипович (1891-1937)
[4] Михайло Драй-Хмара (1889-кінець 1938 чи початок 1939).
[5] Використано матеріали з книги Юрія Лавріненка «Розстріляне відродження». К., «Смолоскип», 2007.
[6] З вірша «Лебеді» Михайла Драй-Хмари, за який поета було звинувачено в терористичній діяльності і після Лук’янівської тюрми в Києві відправлено на Колиму, де він і загинув.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
