
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.21
22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
2025.10.21
21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
2025.10.21
21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
2025.10.21
21:01
Сценка із життя
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
2025.10.21
19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
2025.10.21
11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:40
Більшість моїх розповідей є наболілими і базуються або на напрацьованому досвіді протягом тривалого часу, або інсайтах, що виникли в ході певного клінічного випадку. Ця історія не стала винятком. На прийомі молода жінка зі скаргами на тривожність, панічні
2025.10.20
22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
2025.10.20
15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
2025.10.20
09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
2025.10.20
09:01
Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
2025.10.20
06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
"ТАК ЭТО НЕ ТЫ СЛУЧАЙНО?"
Я никогда не сделал бы его героем своего рассказа, если бы не один эпизод, который просто потряс не только меня, но и всех остальных сослуживцев. Не стану называть места действия. К большому сожалению, вынужден изменить даже имя дорогого мне человека, без чьей помощи вряд ли смог бы после чугуна и сахара редактировать рукописи по эстетическому воспитанию. Делаю все это с мыслью о тех, кто, может быть, воспринимал моего героя по-другому. Но в своем приспосо¬бленчестве он настолько потерял чувство собственного достоинства, что так, видимо, и не понял глубину всего случившегося. Достаточно сказать, что в семье, где все были евреи, он один имел в паспорте запись “украинец”. Будучи абсолютно глухим к музыке и живописи, он не постеснялся возглавить редакцию, которая занималась именно этими вопросами.
А все начиналось так. Кажется, к столетию Ленина предвиделись массовые награждения. Понятное дело, с подачи райкомов партии. И вот пронесся слух, что на одну из самых высоких наград выдвинут наш заместитель главного редактора – ветеран издательства и, насколько знаю, приличный человек.
Что тут началось в среде, которая называла себя интеллигенцией и занималась вопросами коммунистического воспитания подрастающего поколения... Во все вышестоящие инстанции посыпались анонимки, доносы и прочая, и прочая. Создавалось впечатление, что кандидата на награду впору привлекать к уголовной ответственности. Тут тебе и взяточничество, и купля диплома о высшем образовании, и постоянный зажим критики, и использование служебного положения в корыстных целях... Вчера еще всеми уважаемый, без пяти минут орденоносец мало-помалу превращался в объект презрения. Он не подавал виду, пока дело не дошло до обвинения в сексуальных домогательствах, из коего следовало, что ни одна сотрудница не миновала диван в его кабинете, без чего немыслимо было получить работу.
И тут замглавного, на удивление спокойный даже в такой обстановке, в беседе с глазу на глаз не выдержал да и спросил нашего героя:
– Тут одна сволочь написала, что я сплю с Н-ко. Так это случайно не ты?
Что сделал бы в этой ситуации уважающий себя человек? Все, что было в его силах, чтобы защитить свое человеческое достоинство. А наш герой? Никогда не додумаетесь.
Как ни в чем не бывало, он пришел в редакцию и совершенно спокойно воспроизвел нам, его подчиненным, слово в слово беседу.
– И что вы сделали? – спросила Катя.
– А что нужно было делать? Сказал, что это не я. И все...
Наступила какая-то напряженная тишина, готовая вот-вот взорваться. Все стояли, красные от стыда и обиды.
– Да вы понимаете, что вы говорите? – закричала Катя и швырнула на пол пять толстенных томов, как это она делала, когда шеф после сытного обеда начинал храпеть. – Вам же плюют в лицо, вытирают об вас ноги, а вы...
– А что я?
Слава Богу, что дело было в конце рабочего дня. Как один, без единого слова, мы оставили редакцию.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ТАК ЭТО НЕ ТЫ СЛУЧАЙНО?"
Я никогда не сделал бы его героем своего рассказа, если бы не один эпизод, который просто потряс не только меня, но и всех остальных сослуживцев. Не стану называть места действия. К большому сожалению, вынужден изменить даже имя дорогого мне человека, без чьей помощи вряд ли смог бы после чугуна и сахара редактировать рукописи по эстетическому воспитанию. Делаю все это с мыслью о тех, кто, может быть, воспринимал моего героя по-другому. Но в своем приспосо¬бленчестве он настолько потерял чувство собственного достоинства, что так, видимо, и не понял глубину всего случившегося. Достаточно сказать, что в семье, где все были евреи, он один имел в паспорте запись “украинец”. Будучи абсолютно глухим к музыке и живописи, он не постеснялся возглавить редакцию, которая занималась именно этими вопросами.
А все начиналось так. Кажется, к столетию Ленина предвиделись массовые награждения. Понятное дело, с подачи райкомов партии. И вот пронесся слух, что на одну из самых высоких наград выдвинут наш заместитель главного редактора – ветеран издательства и, насколько знаю, приличный человек.
Что тут началось в среде, которая называла себя интеллигенцией и занималась вопросами коммунистического воспитания подрастающего поколения... Во все вышестоящие инстанции посыпались анонимки, доносы и прочая, и прочая. Создавалось впечатление, что кандидата на награду впору привлекать к уголовной ответственности. Тут тебе и взяточничество, и купля диплома о высшем образовании, и постоянный зажим критики, и использование служебного положения в корыстных целях... Вчера еще всеми уважаемый, без пяти минут орденоносец мало-помалу превращался в объект презрения. Он не подавал виду, пока дело не дошло до обвинения в сексуальных домогательствах, из коего следовало, что ни одна сотрудница не миновала диван в его кабинете, без чего немыслимо было получить работу.
И тут замглавного, на удивление спокойный даже в такой обстановке, в беседе с глазу на глаз не выдержал да и спросил нашего героя:
– Тут одна сволочь написала, что я сплю с Н-ко. Так это случайно не ты?
Что сделал бы в этой ситуации уважающий себя человек? Все, что было в его силах, чтобы защитить свое человеческое достоинство. А наш герой? Никогда не додумаетесь.
Как ни в чем не бывало, он пришел в редакцию и совершенно спокойно воспроизвел нам, его подчиненным, слово в слово беседу.
– И что вы сделали? – спросила Катя.
– А что нужно было делать? Сказал, что это не я. И все...
Наступила какая-то напряженная тишина, готовая вот-вот взорваться. Все стояли, красные от стыда и обиды.
– Да вы понимаете, что вы говорите? – закричала Катя и швырнула на пол пять толстенных томов, как это она делала, когда шеф после сытного обеда начинал храпеть. – Вам же плюют в лицо, вытирают об вас ноги, а вы...
– А что я?
Слава Богу, что дело было в конце рабочего дня. Как один, без единого слова, мы оставили редакцию.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Що за голосок в Іванка!.."
• Перейти на сторінку •
"Заміряєшся на краще, а вийде на гірше (з Езопа)"
• Перейти на сторінку •
"Заміряєшся на краще, а вийде на гірше (з Езопа)"
Про публікацію