Де грань та між добром і злом?
Чи поміж них шалена прірва?
А може десь там є вікно,
І кожен може в нього стрибнуть?
Туди-сюди.. Ото так втіха!
Сьогодні чесний,
Завтра – лихо
Тебе за руку привело,
І тільки й чуть
Крізь морок фраз,
Як сірий чорт в тобі базіка…
Або ж, ти зараз – пан Щедрофф.
Всім радо роздаєш цукерки,
І тим – привіт, і тим – здоров,
І ви не хворійте, маленькі…
Та раптом щось зламалось трошки,
І брови – хаткою,
І лоб у зморшках,
І дихать важко так,
Й замовкнуть ніяк, -
Розлючений Котигорошко…
Ти ладен з’їсти ту гадюку,
Що всілась тут, на грудях білих,
Ссе кров і правду,
Ятрить душу..
І з нею жить отак я мушу?!
Та чвари вщухли,
Пристрасть сплила,
Гадюка ледве не зомліла
Від слів тих грізних і дурних,
Та зараз ти мудріший, стих,
Клубочком знов вона зігрілась
І з серцем щирим поріднилась,
І п’є могутню добру кров…
Така вже суть усіх умов.
У світі має буть баланс.
Брехні ми робим реверанс.
І підлість повсякчас шануєм.
От тільки, якщо не дочуєм,
Тоді вже істину, гайда,
Ловить усюди, де нема:
В людях, обставинах… Шкода,
В самих нас не знайти вікна…