ШКОЛА ПОЛЯРНОГО СЯЙВА

Казка-повiсть


Частина 1. Наближався Новий рік…


Наближався Новий рік…І школа Полярного сяйва аж гула від збудження! Чому? Тому що кожного Нового року найкращі учні школи,дівчинка і хлопчик,отримували велику честь – біля Великої ялинки представити символ наступаючого року! Та його ще треба було знайти! Ще й досі в школі ходять легенди про те,як нинішній директор,Холод Завірюхович,здобув велетенського Дракона! Та якщо для всього світу то був лише символ,то для школи то був перший захисник і мудрий порадник на весь рік!
Ви запитаєте,що ж це за така дивна школа? Звичайна собі школа,у звичайних собі Холодних землях,у звичайній країні Крижанландії. Навчаються у школі такі ж діти,як ви,але називаються крижинятами. Ось,наприклад, Крижинка - струнка,ясноока дівчинка з довгим хвилястим волоссям,заплетеним у товсту косу,смілива,розумна,але дещо гордовита і самовпевнена,завжди намагається бути в усьому найкращою; Льодик – темноокий,веселий,із їжакуватим неслухняним волоссям,товариський,відчайдушний,іноді аж занадто; Сніжик – спокійний,любить читати,мріє стати великим мандрівником,в рюкзаку постійно носить купу книг; Хуртовинка – тиха,сором’язлива дівчинка із двома тоненькими косичками,любить тварин і спілкується частіше із ними,ніж із крижинятами, та багато інших - веселих і допитливих, мовчазних і балакучих,слухняних і не дуже.
І звичайно,є вчителі,це – Вітрюган Заметільович(вітрознавство), Сніжана Холодригівна(світознавство), Хурделиця Сніговіївна(різномовлення),а керує школою,як ви вже знаєте,директор – Холод Завірюхович(сніготворення).
Та що ж це там за гамір зчинився? Зрозуміло! Закінчився останній урок і школярі просто із хуртовинною швидкістю ,так-сяк запхнувши підручники та зошити до портфелів,сумок та рюкзаків,галасливим вихором вибігали із воріт школи. А онде і наші знайомі! Льодик,Крижинка,Хуртовинка і Сніжик так захопилися розмовою,що вийшли зі школи останніми. Крижинка завзято відстоювала улюблене різномовлення:
- Мова,це основа спілкування,як для нас,так і для тварин! - майже як Хурделиця Сніговіївна,говорила Крижинка, - Уявіть собі,що ви не можете розмовляти із тваринами! Це ж справжній жах! Тоді тюленю довелося б розмахувати ластами,щоб ви його зрозуміли! Хурделиця Сніговіївна…
- О,зно-о-ову… - простогнав Льодик.
Крижинка суворо бликнула на хлопчика великими блакитними очима:
- Хурделиця Сніговіївна завжди цікаво розповідає! А яким гарним рухом вона змушує сніжинки танцювати у повітрі,складатися в різні слова! А коли вони білими метеликами пурхають під стелею,поміж парт,і навіть сідають на плечі! Хіба ж це не справжнє диво?!
- Справжнє диво, - відповів Льодик, - це перегони на крижинах і сніголетах! Вітрюган Заметільович – оце конкретний вчитель!
Льодик обожнював вітрознавство! Бо що може бути краще,ніж підкорювати неспокійні вітри,і осідлавши сніголета,підійматися у бездонне небо,коли здавалося,що полярного сяйва можна торкнутися рукою! Справжній хлопчачий рай!
- Як на мене,то найважливіший предмет – світознавство! – промовив Сніжик.
- Та хто б сумнівався! – засміявся Льодик, - Сніжана Холодригівна твоя мама! Спробуй не любити світознавство,то вдома,мабуть,таке-е-е буде!
- Та нічого не буде, - трохи образився Сніжик, - цей предмет дійсно головний! Як ти будеш подорожувати,не знаючи місцевості,назв і звичаїв країн,до яких потрапиш?!
Про те,що Сніжик мріє стати великим мандрівником,знав мабуть кожен у школі! Та й дивовижний глобус Сніжани Холодригівни був відомий далеко за межами школи! Величезний,вирізьблений із суцільної крижаної брили! Глобус був розфарбований білим,сірим та червоним кольорами. Білим позначалися місця,де крижани могли почуватися вільно і комфортно; сірим – де треба бути обачним,а червоним – небезпечні для здоров’я крижан місця. Це було дуже важливо,бо жителі Крижанландії звичні до холоду,а в теплі можуть захворіти.
- Це ж дивовижний глобус! – продовжив Сніжик, - жоден глобус у світі не вміє повертатися на уроці сам,а наш вміє! Я чув…але це по секрету!... глобус створила сама Повелителька Зима! Ще за часів перших снігів! А коли відкрила Школу Полярного сяйва,то подарувала його першій вчительці світознавства!
Лише Хуртовинка мовчки слухала друзів,адже вона точно знала,що найголовніший предмет – сніготворення! Були тут і свої складнощі,адже потрібно було добре знати вітрознавство,інакше й до вечора не збереш докупи снігові хмари! Та Хуртовинка не боялася складнощів! Мало хто з однокласників міг перевершити дівчинку у створенні снігопадів,її сніг був пухким та лапатим,і м’якою,білосніжною скатертиною падав до ніг. Отримуючи подяку за гарно виконане домашнє завдання,Хуртовинка опускала очі і ледь усміхалася,почуваючи себе ніяково в центрі уваги.
Друзі ще довго відстоювали б свої улюблені предмети,якби Льодик не спіткнувся і не побачив чиїсь сліди!
- Що це? – здивувався хлопчик , - здається якась тварина потрапила до міста!
- Точно, - придивився до слідів Сніжик, - сліди схожі на ведмежі, але менші…це біле ведмежа! Але як воно сюди потрапило? Дитинчатам тварин не можна розгулювати самим по місту!
- Його треба знайти! – сказала Хуртовинка, - Мабуть він заблукав!
- То ходімо, знайдемо його, - додала Крижинка, - ще не вистачало щоб по місту бігала в пошуках дитинчати схвильована біла ведмедиця!
Отож друзі вирушили на пошуки. Сліди привели їх до снігової гори, де полюбляли кататися школярі. Біле ведмежа намагалося видряпатися на гірку, але не втримувалося на відполірованій ногами школярів поверхні, і з’їжджало донизу.
- Гей, малий! – звернувся до ведмежати Льодик, - Ти що тут робиш? Заблукав?
Біле ведмежа,вже вкотре кумедно з’їхавши донизу, всілося і з цікавістю поглянуло на незнайомців. Переконавшись, що нічого поганого вони йому не зроблять, весело щось залепетало на своїй малячо-ведмежій мові.
- Наскільки я зрозуміла, - мовила Крижинка, - він грався із братиком в хованки, і сам не знає як сюди потрапив. Необхідно вивести його з міста, і якнайшвидше!
- Хочеш до мами? – запитала Хуртовинка ведмежа.
Мале швидко закивало головою. Обираючи безлюдні вулички, друзі вивели ведмежа за межі міста.
- Бувай,малий! – попрощався Льодик.
- Здається, його мама йде сюди, - стурбовано сказала Крижинка, - треба забиратися звідси, бо схоже, що вона не в доброму гуморі, ще й нам перепаде на горіхи!
- Йди до мами, - мовила Хуртовинка, - і більше не губися!
Ведмежа слухняно кивнуло головою і кинулося до своєї мами! А друзі вирушили додому, бо треба було готуватися до завтрашнього дня, на який з нетерпінням чекали цілий рік! Завтра настане найочікуваніший і найвідповідальніший день у їхньому житті!