Тексти, написані в стані сп’яніння,
такі ж недосяжні, такі ж божевільні,
мов тихе казíння; «душі запаління» –
діагноз письменницької самоти…

а серце в лещатах – я хочу вищати,
щоб зорі попадали, перевернусь
Джим Моррісон в гробі,
гріхів маю здóбіль!
щоб Місяць ушкварив такий рок-н-рол

на гладі озерній, щоб Смерть аж здригнулась,
церкви щоби вúблювали всі гріхи,
що поміж іконами, що причаїлись
в монетному дзвоні, у шерхоті гривнь!

Я хочу упасти у те блювотиння,
качатися довго й смердючим зайти
у тому у церкву: «Дивіться – причинний!»

Ні, я не причинний, я – совісті тінь,
яку загубили Ви, як підіймався
Ваш прýтень від погляду на дітей
в садочку, коли повз ішли на роботу,

де підлість відточуєте і брехню…
«Кар’єра, кар’єра!», – ох, як же ж багацько
злилóсь в цьому звуці для серця хохла…
Я Всесвіт вдихаю – і Всесвіт сміється:
«раденькі-дурненькі», Життя, як любов, -
брехня, і позаочі зради солодкі,
і каюсь й відхрещуюся від добра.

«Козли заважають нам жити!», – казали…
я Сонце на роги свої наштрикнув
і бігаю з ним, а казав Маяковський:
«Світити скрізь,
Світити вік,
Аж поки дні не згасли,
Світить
Без всяких заковик! –
Моє і сонця
гасло!»

Певно, люди втомилися бути людьми,
виконувать промисел Божий…
і від тюрми ... і від суми…
Отже…