ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 УШЕЛ, КАК УХОДЯТ ИЗ СТАДА СЛОНЫ


Давно уже слышал я и читал о том, что, почуяв приближение смерти, слоны уходят из стада и умирают в одиночестве. Не довелось, правда, видеть в передачах о животных, как уходящие в мир иной при этом прощаются с родными и близкими. А вот совсем недавно показывали, как стадо, обходя по кругу груду костей, сказать бы, оплакивало покойника.
Я смотрел, как громадные животные сихронно покачивают хоботами, и вдруг неведомо из каких тайников памяти всплыло одно событие, которое хоть и косвенно, а все же ассоциировалось с только что увиденным на экране телевизора.
– Постой, – сказал я себе, – да так же ушел из жизни и Алеша..
...Родись он в другую эпоху и главное – в другом месте, быть бы ему шутом, к парадоксальным речам которого прислушивался бы король, а придворные вельможи старались бы обходить остряка десятой дорогой. Но Алеша родился в глухом селе и к тому же – в советское время, где чуть ли не весь народ был превращен в шутов. Родился калекой. Неимоверных усилий стоило ему передвигаться. Для этого нужно было всякий раз клониться в противоположную сторону и только затем перенести по дуге одну из ног.
Но это все же было полбеды. Были и другие калеки. Некоторые из них слыли такими умельцами, что за советом и помощью к ним обращались наделенные силой и здоровьем односельчане. Не в пример им Алешу ни к какому ремеслу не тянуло. День и ночь он просиживал за книгой. Но и знания не шли парню впрок. Бесед с ним чаще всего избегали. Казалось, что даже спрашивая, Алеша не столько хочет услышать ответ, сколько проверить собеседника, а еще точнее – поправить его.
Работать сельский книгочей мог только сторожем. Да и то не везде. Ведь не поставишь же калеку там, где нужно постоянно быть в движении. Например, охранять арбузы и дыни или там яблоки. И потому до самых последних дней уготовано было Алеше бодрствовать ночами на какой-то из животноводческих ферм. Больше всего ему нравилось быть в конюшне.
Женатым Алешу никто себе и представить не мог. И в самом деле – кому такой нужен. А оказалось, что нужен. Нашлась одна старая дева, которая полюбила великовозрастного сельського шута. Более того, вскорости родила ему сына. Да еще какого! Настоящего музыканта. Какой инструмент ни дай в руки, мальчик тут же начинал играть то, что заказывали. А как помогал маме... И потому-то все почести за сына доставались ей. Никому и в голову не приходило сказать “спасибо” отцу. Какой толк с шалапуты, как называли Алешу за глаза. Но первые уроки музыки несмышленышу дал именно он, сыграв на самодельной дудочке.
Знать бы односельчанам, как любил сын отца. Каким ожиданием встречи дышали письма из школы-интерната для особо одаренных детей, а потом и из Ленинградской консерватории. Кто ведает, может быть, через какие-нибудь год-два он бы приоткрыл своим престарелым родителям, никогда не покидавшим пределы села, другой мир, так как ему, одаренному кларнетисту, прочили место в оркестре. Но случилась беда. Юноша попал под трамвай и умер по дороге в больницу.
Мать направилась в Ленинград, а отец остался на хозяйстве. И вот тут-то и произошла история, которая пришла мне на память, когда вновь увидел на экране слонов.
Не сказав никому ни слова, но, видимо, решив для себя, что жить без сыновней опеки ему, квелому старику, нет уже никакого резона, в ночь под Новый год Алеша вышел из хаты и направился в сторону оврага. Шел так, чтобы никто не встретился на пути. Новогодние застолья и метель способствовали этому. В овраге он нашел удобное местечко, прилег, закрыл глаза и вскоре был засыпан толстым слоем снега.
В селе вспомнили об исчезнувшем только тогда, когда его жена, возвратясь с похорон в Ленинграде, начала расспрашивать соседей, куда исчез муж. Никто не мог ответить. Обратилась в милицию, там обещали помочь, но ничего, по-видимому, так и не сделали. И лишь весной, когда полностью сошел снег, пастухи обнаружили труп.
То ли из сочувствия к изгоревавшейся вдове, то ли из-за неведомой доселе смерти на похороны Алеши пришло чуть не все село. Еще не так давно презираемый шут вдруг вызвал в памяти и добрые воспоминания.
А когда гроб поравнялся с кладбищенскими воротами, и стоявшие возле них старики и старухи запели: “Приидете, братие, последнее целование отдадим усопшему!”, прослезились не только женщины. И кто знает, не дрогнула ли тогда в горних высях душа Алеши, любившего собратьев по судьбе, но так и не сумевшего донести до них свою любовь.






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-05-08 07:28:44
Переглядів сторінки твору 1521
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.035 / 5.61)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.223 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.07.02 12:15
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-05-08 17:36:02 ]
Трогательная история.