Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Зотова (1975) /
Проза
Ділова угода
Він стояв обабіч дороги. Самотній і такий п'яний.
Б о л я ч е.
Наче від яскравого світла, було боляче бачити його, такого не чужого, але таким - самим не своїм. Самій би напитися, забутися. Чи закохатися і забути. Чи просто тікати кудись. До верху дряпатися, вдосконалюватися, тішити своє его.
З б а й д у ж і т и врешті до того, що він пропадає просто тут обабіч дороги, зношуючи дорогі, але подаровані речі.
Пропиває останні шанси щось змінити у своєму житті...
Це він, це все ще він! Той самий сталевий погляд сірих очей.
Та сама сліпуча усмішка. Та ж демонстративна - на заздрість усім - незалежність.
Він не мав ні боргів, ні грошей, ні зобов'язань.
І мав у себе в квартирі суку. Вівчарку. Чужу.
Та-ак хотілося не стриматись і вкотре, мало не силоміць, всунути йому ще одну спробу отримати іншу свободу. Дати ще один шанс лише для того, щоб не почати його жаліти.
До неможливості спокійна, наче не лише йому незнайома, наче сама собі чужа, підходить до нього, усміхається
Він зрадів цій випадковій зустрічі. Він так щиро зрадів їй, такій стрункій, одягнутій у якесь дороге брендове дрантя.
Холодному погляду блакитних очей зрадів, діловому оскалу ЇЇ посмішки, бо це все була вона, хоч і сама не своя.
Вона вітаэться, пропонує… р о б о т у…
Чи тому, що він був п'яний, а може, тому, що знудився ні хріна не робити,
він:
Погоджується прийти у найближчий вівторок до неї в офіс.
Погоджується кинути пити.
але
Не погоджується завести собі постійну дівчину.
Не погоджується повернути своєму другу собаку, яку той, через ділову зайнятість, егоїстично зіпхнув і забув.
вона:
Погоджується на всі його "але".
Домовились. Аби скріпити угоду вона цілує його у чисто голену щоку.
Ненароком торкається його чисто вимитого світлого волосся.
Відчуває свіжий запах його парфуму та шалений запах перегару. Сама шаленіє, мало не до сліз, від цієї суміші запахів. Як би вона хотіла не знищити, а купити у нього тієї свободи. Цілими днями пити коньяк, читати класику. Вечорами гуляти з собакою. Вночі кохатися щоразу з іншими. Занадто дорога ціна запаху - недозволена розкіш.
Він пришов найближчого вівторка.
Минув якийсь час.
Він купив собі ділове брендове дрантя, отримав іншу свободу з грошима та новими можливостями. Але так і не отримав її, і так і не віддав собаку.
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ділова угода
Він стояв обабіч дороги. Самотній і такий п'яний.Б о л я ч е.
Наче від яскравого світла, було боляче бачити його, такого не чужого, але таким - самим не своїм. Самій би напитися, забутися. Чи закохатися і забути. Чи просто тікати кудись. До верху дряпатися, вдосконалюватися, тішити своє его.
З б а й д у ж і т и врешті до того, що він пропадає просто тут обабіч дороги, зношуючи дорогі, але подаровані речі.
Пропиває останні шанси щось змінити у своєму житті...
Це він, це все ще він! Той самий сталевий погляд сірих очей.
Та сама сліпуча усмішка. Та ж демонстративна - на заздрість усім - незалежність.
Він не мав ні боргів, ні грошей, ні зобов'язань.
І мав у себе в квартирі суку. Вівчарку. Чужу.
Та-ак хотілося не стриматись і вкотре, мало не силоміць, всунути йому ще одну спробу отримати іншу свободу. Дати ще один шанс лише для того, щоб не почати його жаліти.
До неможливості спокійна, наче не лише йому незнайома, наче сама собі чужа, підходить до нього, усміхається
Він зрадів цій випадковій зустрічі. Він так щиро зрадів їй, такій стрункій, одягнутій у якесь дороге брендове дрантя.
Холодному погляду блакитних очей зрадів, діловому оскалу ЇЇ посмішки, бо це все була вона, хоч і сама не своя.
Вона вітаэться, пропонує… р о б о т у…
Чи тому, що він був п'яний, а може, тому, що знудився ні хріна не робити,
він:
Погоджується прийти у найближчий вівторок до неї в офіс.
Погоджується кинути пити.
але
Не погоджується завести собі постійну дівчину.
Не погоджується повернути своєму другу собаку, яку той, через ділову зайнятість, егоїстично зіпхнув і забув.
вона:
Погоджується на всі його "але".
Домовились. Аби скріпити угоду вона цілує його у чисто голену щоку.
Ненароком торкається його чисто вимитого світлого волосся.
Відчуває свіжий запах його парфуму та шалений запах перегару. Сама шаленіє, мало не до сліз, від цієї суміші запахів. Як би вона хотіла не знищити, а купити у нього тієї свободи. Цілими днями пити коньяк, читати класику. Вечорами гуляти з собакою. Вночі кохатися щоразу з іншими. Занадто дорога ціна запаху - недозволена розкіш.
Він пришов найближчого вівторка.
Минув якийсь час.
Він купив собі ділове брендове дрантя, отримав іншу свободу з грошима та новими можливостями. Але так і не отримав її, і так і не віддав собаку.
2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
