Справжня російська поезія, не російськомовна, а саме російська: мовно-енергетично, звуко-асоціативно - насправді диво. З одного боку, це дійсно радість читати справжню поезію, щойно народжену, ось - свіжу, але вельми прикро, що це відбувається в Україні, що автор - громадянин України. І саме мова творчості підкреслює, на скільки автор відокремлюється, стає чужою своїй державі. Це НМСД геніально-трагічний поетичний поступ справжнього таланту, непересічного - вибухового. І як на творчості ОЛ виглядають недолугими, блідими, скалькованими - інші російськомовні вірші українських громадян, тобто крім уміння поєднути слова у речення для відтворення почуттів, потрібно щоб ці слова мали Росієсєнінську (в даному випадку - Цвєтаєвську) кровеносну систему, а не атрофовану кугутську, з переламаними "Ге" замість "Ґе", "АПЯЦЬ", а не "опять"... і т.і., Тобто, є, як є: класно, сумно.