ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.10.31
22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.
2024.10.31
22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.
2024.10.31
20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд
процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд
процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро
2024.10.31
19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите
2024.10.31
17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік
2024.10.31
16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише
2024.10.31
16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.
2024.10.31
14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.
2024.10.31
11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,
Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,
Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,
2024.10.31
10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.
2024.10.31
09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди
2024.10.31
08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.
2024.10.31
06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.
Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.
Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий
2024.10.31
05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.
А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.
А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч
2024.10.31
05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!
2024.10.30
23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.
Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.
Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.05.20
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Сірий (1964) /
Поеми
Існування.
В імлі химерних тіней часу
Розсудок вхопив мотузок
І крізь примарні обертаси
Пролазив спритно до зірок.
Минав безодні глузування
І темноти дошкульний кпин,
Допоки стрівся на світанні
З обличчям сонця осяйним
Себе узрів на світу чвертці
І зрозумів – оце ява!
Почув, як страсне б’ється серце,
Як думи творить голова
І перший вірш полинув світом:
Життя прекрасне, мить чудна!
Чи знав тоді він, що боліти
Не буде тільки від вина,
А й того: бути чи не бути,
Та нош, що в’ючить майбуття?
Не знав,
Дививсь на атрибути
Феноменального життя.
Нема ні зради, ні любові,
Ні чорна заздрість не снує,
Лиш обкидає оком совість
Єство не сплямлене своє.
Не вбив, не вкрав, не богохулив.
Душа невинна поміж руж,
Та в нетрях зла лисичить дулі
Володар смерті – древній вуж .
Він аспідного зла наміряв,
Чорнильних цятинок припас,
Щоб біла совість стала сіра
В полоні криводушних фраз.
Дитячі дні давно минули,
Невинність з іграшками спить, -
Не вкрав, не вбив, та богохулив,
А панні білій мовив: цить!,
Яка у прикростей години
Одежу прала повсякчас,
Щоб зодягти того, хто винен
Своїм спасенням хоч би раз.
Їй так хотілося служити,
З вини ядучої спасти
І гробові смолисті плити
Розбити духом ясноти.
Душа снаги запрагла й слова:
Явися музико хмільна,
Акордів гамо кольорова,
Торкнися спрагненого дна.
Луною гаю, лісостепу
Хорали линули святі,
І душу брав ласкавий трепет
В щиросердечній простоті.
Бо мав найперший композитор
Черешень ноти, їх награв,
Дуби шукали басовито
Глибин чаруючих октав,
Травин сопрано у поземку,
Альти розхристаних корчів
Сплітались в музику легеньку,
Ще й світ пернатих туркотів.
Співоче поле небокраю
Вміщало хор усіх живих!
Душа промовила – я знаю
Як воювати проти лих:
Звук ліри, слова міць яскрава,
Мелодія мого єства,
Немов звитяги вічна слава
Над смертю Господа Христа.
Звучи , о пісне,тіш живучих,
Хай німоти пощезне лжа
І Київ – град , і місто Бучач***
Не омине твоя душа!
Логос , Логос – вічне слово
Існувало загадково,
В нім до мого існування
Був розсудок мій.
Совість спала у палаці
На божественнім матраці.
З пекла зирив змій.
Взяли руки порох надер,
Сформували торс без вади, -
Ось і чоловік!
Він лежить іще не дише,
І не ранить спокій тиші, -
Не почато вік.
Як задихав , кліпнув оком,
Зле самому, одиноко,
На душі жура:
-Від самотності заплачу,
От би Єву на додачу!
Ось вона, - Ура - а- а !!!
Змій на дереві какао
Рихтував капкан лукаво, -
Жіночко, kom her!*
Бог – брехун, а я правдивий
Не цурайтеся поживи
Кожного з дерев.
Як було – се всім відомо,
У штрафбаті нині homo**
На передовій,
Та душа бажає пісні
Хоч умри або хоч трісни,
Тут безсилий змій.
О творча думо, ти летиш!
В тобі душа , розсудок, совість,
Та упадеш, позбався лиш
Любові.
Вона окрилює тебе,
Дарує легкість ,міць польоту
Її немає – шкереберть
Летиш усоте.
Я приміряв біль до утіх,
Снагу до ліні, тьму до світла.
У протиріччі зріє гріх,
В любові – Божа суть розквітла.
Візьміть від мене весь загал
Контрастів радості і болю,
Я б і життя своє віддав
За право знатися з любов’ю.
Тому тоді, як розсуд мій
Назад по линві злізе в прірву,
Любове, з ним іти не смій,
Ти збагати собою віру,
І душу віршами сповни,
Щоб так промовили вони,
Коли побачу двері раю:
Надіюсь ,
Вірую,
Кохаю!
30.05.11.
* - іди сюди;
** - перша частина фрази "людина розумна"
*** - моє місто
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Існування.
В імлі химерних тіней часу
Розсудок вхопив мотузок
І крізь примарні обертаси
Пролазив спритно до зірок.
Минав безодні глузування
І темноти дошкульний кпин,
Допоки стрівся на світанні
З обличчям сонця осяйним
Себе узрів на світу чвертці
І зрозумів – оце ява!
Почув, як страсне б’ється серце,
Як думи творить голова
І перший вірш полинув світом:
Життя прекрасне, мить чудна!
Чи знав тоді він, що боліти
Не буде тільки від вина,
А й того: бути чи не бути,
Та нош, що в’ючить майбуття?
Не знав,
Дививсь на атрибути
Феноменального життя.
Нема ні зради, ні любові,
Ні чорна заздрість не снує,
Лиш обкидає оком совість
Єство не сплямлене своє.
Не вбив, не вкрав, не богохулив.
Душа невинна поміж руж,
Та в нетрях зла лисичить дулі
Володар смерті – древній вуж .
Він аспідного зла наміряв,
Чорнильних цятинок припас,
Щоб біла совість стала сіра
В полоні криводушних фраз.
Дитячі дні давно минули,
Невинність з іграшками спить, -
Не вкрав, не вбив, та богохулив,
А панні білій мовив: цить!,
Яка у прикростей години
Одежу прала повсякчас,
Щоб зодягти того, хто винен
Своїм спасенням хоч би раз.
Їй так хотілося служити,
З вини ядучої спасти
І гробові смолисті плити
Розбити духом ясноти.
Душа снаги запрагла й слова:
Явися музико хмільна,
Акордів гамо кольорова,
Торкнися спрагненого дна.
Луною гаю, лісостепу
Хорали линули святі,
І душу брав ласкавий трепет
В щиросердечній простоті.
Бо мав найперший композитор
Черешень ноти, їх награв,
Дуби шукали басовито
Глибин чаруючих октав,
Травин сопрано у поземку,
Альти розхристаних корчів
Сплітались в музику легеньку,
Ще й світ пернатих туркотів.
Співоче поле небокраю
Вміщало хор усіх живих!
Душа промовила – я знаю
Як воювати проти лих:
Звук ліри, слова міць яскрава,
Мелодія мого єства,
Немов звитяги вічна слава
Над смертю Господа Христа.
Звучи , о пісне,тіш живучих,
Хай німоти пощезне лжа
І Київ – град , і місто Бучач***
Не омине твоя душа!
Логос , Логос – вічне слово
Існувало загадково,
В нім до мого існування
Був розсудок мій.
Совість спала у палаці
На божественнім матраці.
З пекла зирив змій.
Взяли руки порох надер,
Сформували торс без вади, -
Ось і чоловік!
Він лежить іще не дише,
І не ранить спокій тиші, -
Не почато вік.
Як задихав , кліпнув оком,
Зле самому, одиноко,
На душі жура:
-Від самотності заплачу,
От би Єву на додачу!
Ось вона, - Ура - а- а !!!
Змій на дереві какао
Рихтував капкан лукаво, -
Жіночко, kom her!*
Бог – брехун, а я правдивий
Не цурайтеся поживи
Кожного з дерев.
Як було – се всім відомо,
У штрафбаті нині homo**
На передовій,
Та душа бажає пісні
Хоч умри або хоч трісни,
Тут безсилий змій.
О творча думо, ти летиш!
В тобі душа , розсудок, совість,
Та упадеш, позбався лиш
Любові.
Вона окрилює тебе,
Дарує легкість ,міць польоту
Її немає – шкереберть
Летиш усоте.
Я приміряв біль до утіх,
Снагу до ліні, тьму до світла.
У протиріччі зріє гріх,
В любові – Божа суть розквітла.
Візьміть від мене весь загал
Контрастів радості і болю,
Я б і життя своє віддав
За право знатися з любов’ю.
Тому тоді, як розсуд мій
Назад по линві злізе в прірву,
Любове, з ним іти не смій,
Ти збагати собою віру,
І душу віршами сповни,
Щоб так промовили вони,
Коли побачу двері раю:
Надіюсь ,
Вірую,
Кохаю!
30.05.11.
* - іди сюди;
** - перша частина фрази "людина розумна"
*** - моє місто
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію